Рік що минає

8 тижнів і 5 днів
Цей рік був для мене найважчим і найкращим водночас. Цього року ми з чоловіком отримали і дуже сумні новини і дуже радісні. В нас були дуже темні, важкі дні і дуже радісні. Пройшли два курси важкого лікування. Сталося чудо, я нарешті завагітніла і ми чекаємо дитину. Наразі все виглядає чудово і ми з нетерпінням чекаємо подій наступного року.

Всіх з Новим Роком! Миру, щастя і радості Вам і Вашим родинам!

Ростемо

8 тижнів і 2 дні
Сьогодні вранці мала ще одне УЗ обстеження. Дитинка вже майже 2 см завелика, було видно ручки і ножки. І навіть трошки для нас порухалась. Серцебиття добре - 169 ударів на хвилину. Попередньо з минулим разом, вона виросла в два рази і це добре було помітно на моніторі. Минулого разу вона просто була цяточкою що рухалась, а сьогодні було видно маленьке тільце в якого серце билось посередині. Для нас з чоловіком ті маленькі 2 см то ціле море щастя і радості. Так вже хочеться поділитись зі всіма нашою новиною, але ще треба трошки зачекати. Батькам плануємо сказати 14 січня. Тато мій Василь і хочеться до привітань з іменинами ще додати приємну новину. Але в голові вже веду переговори сама з собою на тему - а чи не сказати їм 7 січня, тиждень наперед?
На роботі не буду казати до кінця лютого, або коли стане помітно. Тут шеф зразу захоче знати які в мене плани щодо відпустки по догляду за дитиною, а я ще не готова відповідати на такі запитання. В США можна брати 12 тижнів відпустки по догляду за дитиною. Цю відпустку роботодавець може оплачувати, а може і не оплачувати, за бажанням. А далі потрібно або наймати няню, або віддавати 3-місячну дитину в ясла. Тут всі жінки в яких вагітність проходить нормально працюють чуть не до останнього дня. Моя співробітниця в п"ятницю ще була на роботі, в неділю ввечері народила і через 12 тижнів як штик була вже на роботі. От вам і капіталізм. Наразі ми ще не визначились що і як будемо робити.
Нудота моя мене вже занудила. Нудить і вдень і вночі. Безперервно. Трохи мене це вимучує, особливо беручи до уваги, що на роботі потрібно тримати належний фасад. Приїжджаю додому виснажена. Багато сплю, 9 годин, а то й більше. І чекаю коли нудота остаточно занудиться мене нудити. :-)

Потрібна порада

6 тижнів і 5 днів
Хтось знає якісь методи боротьби з нудотою, щоб хоч якось зменшити це постійне слиновиділення і гуляння вмісту шлунку вверх-вниз по стравоході?
Тут в США ранній токсикоз вагітності називають morning sickness. Не знаю хто цей термін придумав, але напевно не жінка, а якщо жінка то вона ніколи не була вагітна, бо нудить не тільки вранці, а цілий Божий день!

Науковий експеримент

6 тижнів і 4 дні

Я з кожним днем все більше маю враження, що моє тіло бере участь в якомусь експерименті. Зі мною відбуваються різні цікаві речі. Нудота стала набагато сильнішою, а вчора була такою, що було добряче зле. Зупа, яку сама ж зварила, пахла дуже дивно і неапетитно. Квашена капуста - найлюбленіша страва на даний момент. Шкіра в мене стала дуже суха і подразнена, і зима з цим ніяк не допомагає. Сьогодні зранку попросила чоловіка витягнути і налаштувати зволожувач повітря, бо нестерпно пересихає в носі. Одним словом стаю я потрохи капризною, знудженою вагітною жінкою.
А насправді все чудово і я дуже щаслива. Знаєте, я просто зачарована фактом, що моє 35-річне тіло знає що йому робити. Я десь в одному з попередніх дописів писала, що раніше мала почуття бракованості, почуття, що щось зі мною не так. А тепер маю почуття гордості, почуття важливого досягнення.

Маленьке серденько

6 тижнів і 2 дні
Cьогодні їздили з чоловіком на перше УЗ обстеження з початку вагітності. Розвивається в нас одне малятко. Все виглядає добре. Серцебиття вже є, 120 ударів на хвилину, нам навіть дали послухати як воно б"ється. Я думала, що трісну від радості. Показали нам на екрані маленьку цяточку, що рухалась (від ударів серця) і сказали, що то наша дитина. Я закохана!
Роздрукували нам 8 фоток. Та дитинка спраді ще тільки маленька цяточка і толком на фотках нічого не побачиш і не зрозумієш.
Не бачили ніякої причини для переполоху що стався минулої п"ятниці (допис "Переживання). Заспокоювали мене тим, що кров"яні виділення стаються в 30% вагітних і вони не завжди знають чи можуть пояснити причину.
Наступне УЗ обстеження призначили на 28 грудня, на той час строк вже буде 8 тижнів і 2 дні. Нас попередили, що наступного разу ми будемо здивовані наскільки дитинка виросла і як багато вже можна побачити. Після того мене випишуть до гінеколога місцевого, і на цьому поїздки мої в клініки малі і великі закінчаться. Дуже, дуже надіюсь, що все буде йти по плану.
Місс Венді і пані що робить УЗ мене і чоловіка сьогодні обняли і ще раз привітали. Я щодня думаю про те, що б сталось якби Венді не вирішила втрутись і допомогти мені продовжувати лікування. Я думаю, що це отак Бог робить чуда на землі, руками простих людей.

Переживання

Вчора ввечері з"явилось, що виглядало, як початок кровотечі і спазми внизу живота. Зразу подумала, що викидень. Розказала чоловіку, і зразу подзвонила на мобільний медсестрі з клініки. Я звичайно зразу дуже впала духом, і мій чоловік також. Навіть не мали слів одне для одного, тільки сумні погляди. Медсестра, Місс В., сказала вранці тут в мене  в місті здати кров на аналіз, і що вона туди відправить направлення. Аналіз крові на ХГЛ, гормон вагітності, щоб подивитись який рівень на сьогоднішній день,  по ньому можна судити що відбувається. Сказала лежати, мало рухатись, і що вони ніц не можуть зробити якщо цей процес (викидень) вже почався. Цілу ніч я дуже погано спала, щодві години бігала в туалет, крові вже не було. Зранку - нема, живіт не спазмує. Десь коло 9 ранку поїхала здала кров, повернулась додому і почала чекати дзвінка з клініки з результатом. Місс В. подзвонила десь після 11 години, і сказала що рівень ХГЛ в мене 30,000 одиниць, що є дуже добре. Вона сказала, що можливо, судячи по високому ХГЛ, розвивалась двійня і один з зародків завмер і виштовхується. Сказала що хоче, щоб я приїхала на УЗ в понеділок або в вівторок, і сказала що порадиться з лікарем і передзвонить точно скаже коли. Заспокоїла мене, що інколи кровотечі і без причин стаються, і далі вагітність проходить нормально. Я трохи заспокоїлась. Маю надію, що далі все буде добре. Це дуже страшно підійти так близько до втрати чогось такого дорогого і бажаного.

Починається

5 тижнів і 3 дні
Сьогодні зранку вперше відчула легку нудоту. Почалась як тільки я піднялась з ліжка. І що ви думаєте я зробила як тільки її відчула? Посміхнулась на всі зуби! Yes! Значить все працює, росте і розвивається так як треба. Коли повідомила чоловіка, що маю нудоту, він сказав - о, це добре! А потім спохватився і каже - ну шкода тебе, але це означає що все йде як треба. Пару годин після того як розпочався робочий день, був ще один наплив нудоти.
Напевно через пару днів я перестанусь тішитись нудоті, особливо якщо вона стане сильнішою, але наразі нудота це просто чудово!
Страшенно повільно тягнеться час. Сьогодні 5 тижнів і 3 дні вагітності (насправді 3 тижні і 3 дні, тому що офіційно рахують термін від першого дня останніх місячних), а мені здається що я вже вагітна дуже довго. Хочу поскоріше того 20 грудня, щоб побачити скільки горошків там розвивається. Спочатку я з осторогою ставилась до можливості двійні, бо це вагітність з високим ризиком. А тепер я б була дуже рада, якщо там двоє. Бо я точно хочу мати більше ніж одну дитину і було б просто чудово, якби народилось двоє одним махом, або як мій чоловік жартує - two for the price of one!

Далі

5 тижнів і 1 день

Результати аналізу крові, що мені робили минулої середи просто чудові. Рівень ХГЛ зріс до 406. Попереднє число було 126, і потрібно було, щоб воно подвоїлось. Більше повторних аналізів крові робити не будуть. Тепер чекаємо 20 грудня, коли мають робити УЗ обстеження, щоб прослухати серцебиття і визначити скільки зародків розвивається.
Відкрила для себе цікаву річ, яка не є ніяким відкриттям для жінок які народжували дітей, - вагітна жінка думає про дитину, що носить безперервно, весь час, щохвилини, це все чим вона живе. І так 9 місяців! Заглиблення в той світ очікування дитини настільки глибоке і тотальне, все решта відходить на задній план. Все крутиться навколо маленького горошка в животі.
Ніяких неприємних симптомів раннього токсикозу не відчуваю ще. На щастя. Єдина помітна фізична ознака моєї вагітності - "органи-кормушки" стрімкими темпами збільшуються, повніють і болять.

Подробиці

Вчора аналіз крові показав що рівень ХГЛ-126, що є зовсім непогано. Завтра, в середу, маю здавати кров на аналіз ще раз, і число ХГЛ має щонайменше подвоїтись. Також вчорашній аналіз показав, що рівень прогестерону в мене дуже добрий, і лікар вирішив відмінити мої щоденні уколи прогестерону. Моїй дупі повезло, ура! Сказав, що виглядає, що мій організм чудово зі всім сам справляється.
Перше УЗ обстеження призначене на 20 грудня, я вже буду 7 тижнів і 1 день вагітна. УЗ покаже скільки зародків є, один чи два, і вже повинно прослуховуватись серцебиття. Ніяк особливих вказівок не дали, тільки наголосили продовжувати приймати пренатальні вітаміни і нічого важкого не піднімати.
Знаєте, що саме цікаве і неймовірне? День пологів вирахували на 7 серпня - день мого народження. Я розумію, що мало жінок родять коли їм порахували, але всерівно дуже цікаве співпадіння. Надіюсь, що це на удачу.
Ніяких симптомів ще не відчуваю, тільки дуже сьогодні була втомлена і сонна. На що коліжанка Оля відповіла, що чим далі в ліс тим більше дров. Мала на увазі, що це потрохи отак всі ознаки вилазити будуть.
Чоловік дуже радий звичайно, але вже пожалівся, що дуже довго чекати. Нетерплячий.

Офіційно повідомляю...

Я вагітна!!!
Знову, дуже Всім вдячна хто за мене думав, переживав, молився, тримав кулаки, бажав мені успіху!!! Здійснилось!!!
Я пізніше обіцяю написати більший допис, зі всіма деталями про наступний крок і так далі...

Невже?!

Нарешті прийшов день, щоб робити тест на вагітність. Cьогодні в сьомій годині ранку я вже була в лабораторії для забирання крові на аналіз. Лабораторія ця в моєму місті. Там мені повідомили, що десь під обід результат перешлють електронно в клініку. Отож, чекаю на офіційний результат...
Але хочу вас всіх повідомити про попередній неофіційний але дуже обнадійливий результат - всі 4 домашні тести на вагітність які я зробила в п"ятницю, суботу, неділю і сьогодні зранку - позитивні!!! :-) Я дуже радію і з нетерпінням чекаю офіційного підтвердження.

...

Третій ембріон, що ми хотіли заморозити, припинив ділитися (рости), тобто загинув... (((

Лора Буш

Не здивуюсь якщо ви подумали- вчора про дупу, сьогодні про Лору Буш?!
Справа в тому, що нещодавно з"явилась в продажі автобіографічна книжка колишньої першої леді США, Лори Буш, під назвою Spoken from the heart. Виявляється колишній президент і його дружина теж страждали від безпліддя і довгий час старались завагітніти. Вони навіть почали процес підготування до усиновлення дитини з сиротинця в Техасі. І в цей самий час Лора Буш почала приймати "hormone treatments". Детально про лікування нічого не пишеться, і можу тільки здогадуватись що малось на увазі під "hormone treatments" на початку 80-их. Від цього лікування вона завагітніла близнятками яких успішно виносила і народила недивлячись на важкий перехід вагітності. Я книжки не читала, але попались на очі деякі уривки і відгуки. Мені дуже сподобалось як вона описує свої роки без дітей і сум за дитиною котрої ніколи не було:

     "For some years now, the wedding invitations that had once crowded the mailbox had been replaced by shower invites and pink-or-blue-beribboned baby announcements. I bought onesies or rattles, wrapped them in yellow paper, and delivered them to friends. I had done it with a happy wistfulness, believing that someday my time, my baby, would come. George and I had hoped that I would be pregnant by the end of his congressional run. Then we hoped it would be by the time his own father announced his presidential run, then by the presidential primaries, the convention, the general election. But each milestone came and went. The calendar advanced, and there was no baby.
The English language lacks the words to mourn an absence. For the loss of a parent, grandparent, spouse, child or friend, we have all manner of words and phrases, some helpful some not. Still we are conditioned to say something, even if it is only “I’m sorry for your loss.” But for an absence, for someone who was never there at all, we are wordless to capture that particular emptiness. For those who deeply want children and are denied them, those missing babies hover like silent ephemeral shadows over their lives. Who can describe the feel of a tiny hand that is never held?"

Дуже знайоме мені те почуття котре описує, той біль...

Прочитавши цей уривок, задумалась над тим, що не дивлячись на те що сім"я Буш ковтнули того горя, за 8 років президенства він нічого для пар, що страждають безпліддям не зробив. Ніц. Ні федерального закону про покриття лікування безпліддя страховими компаніями, ні якихось кроків для фондування вивчення проблем безпліддя, ні навіть офіційного визнання безпліддя як хвороби. Я навіть провірила які закони про покриття лікування безпліддя існують в Техасі, де Буш був губернатором. Виявляється Техас є одним з штатів де ніби й є покриття але ніба й нема. Закон в Техасі змушує страхові компанії пропонувати покриття лікування безпліддя, як опцію. А роботодавці ніяк не змушені це лікування в страхових компаній купувати. Отакий абсурд. Покриття ніби з страхових компаній вимагається, а роботодавці хочуть його беруть, а хочуть не беруть для своїх працівників.
Я вже була загорілась купити книжку і прочитати, але вже мені бажання пропало. Якось так сумно і неприємно стало.

Дупа

І ще хотіла пожалітись, що мене страшенно болить дупа від уколів прогестерону. Вся в твердих великих синіх гулях. І сидіти боляче і лежати боляче. Якщо вагітність настала, то треба ці уколи приймати до 8-го тижня. Але якщо треба я б терпіла по 5 чи 10 таких уколів в день, тільки щоб та вагітність настала.

Рахую дні

Ще сім днів до офіційного результату. Так довго тягнеться час! Думка " вагітна чи не вагітна?" весь час крутиться в голові. Вчора вийшла перший день на роботу, і не дивлячись на те, що мене чекала велика купа непереробленої роботи, я не могла забутись і перестати думати про те що, відбувається в моєму тілі. Це чекання справді дуже важке. Відчуваю то велику надію і бажання на позитивний результат, то закрадається страх про невдачу і переживання, і так по черзі і без кінця...
Коліжанка сьогодні спитала чи я не думала зробити домашній тест на вагітність і не чекати до наступного понеділка на аналіз крові. Ідея звичайно дуже приваблива, але справа в тому, що перед забиранням яйцеклітин і два рази після нього, по плану лікування, чоловік мені робив ін"єкції Хорионічного Гонадотропіну Людини (ХГЛ). Цей самий гормон і є гормон вагітності, який виробляється зародком і рівень якого вимірюють, щоб визначити наступила вагітність чи ні. І якщо зробити домашній тест на вагітність зараз, то можна отримати фальшивий позитивний результат, тому що в крові є залишки ХГЛ від ін"єкцій. Перечитавши купу інформації я зрозуміла, що якщо зробити домашній тест за день чи два до призначеного аналізу крові, то можна більш-менш розраховувати на правдивий результат. Хоча бувають і фальшиві негативні результати, бо вагітність настала, а рівень ХГЛ низький через особливості організму і так далі. Спочатку я думала, що зроблю домашній тест в понеділок зраненька, перед тим як їхати здавати кров. Тепер мені вже в голові крутиться думка зробити тест в неділю, щоб поскоріше знати. В клініці мене застерігали не робити домашній тест, щоб не розчаровуватись даремно, якщо буде фальшивий негативний. Але я точно знаю, що не втримаюсь.

Два маленькі горошки

Вчора, в середу, ми з чоловіком їздили в велику клініку де мені зробили переніс ембріонів. Приїхавши в клініку, нам з чоловіком вручили лікарняний одяг. Так, чоловіку теж. Він був присутній при процедурі. Ми переоділись і мені вручили випити шклянку води, тому що процедура має проводитись при повному сечовому міхурі. Після цього нас завели в операційну кімнату, ту саму де мені робили забір яйцеклітин. Розказали де мені лягти, а чоловікові сісти і сказали, що за пару хвилин прийде ембріолог з нами обсудити які ембріони будуть переносити. Ембріолог прийшла з фотографіями наших ембріонів, і показала два які вона обрала для переносу. Один з ембріонів, вона сказала, є майже перфект - 7 клітин, без фрагментації, більш менш однаковий розмір всіх 7-ми бластомірів (клітин). Другий - 6 клітин, з невеликою фрагментацією. Перший і другий вона зазначила для перенесення. Третій - 5 клітин, з значною кількістю фрагментації. Ембріолог сказала, що третій будуть вирощувати до п"ятниці і якщо він продовжуватиме ділитись, його кріопрезервують. Ми зі всім погодились, вона вручила нам аркуш паперу з фотографіями і сказала, що скоро прийдуть лікарі робити процедуру. Ми з чоловіком, по черзі дивились на фотографії і посміхались. Важко вірилось, що все це справді відбувається. Скільком парам дається можливість побачити фото своїх майбутніх дітей коли вони 7, 6 і 5 клітиночок в розмірі?
Прийшли дві медсестри, два лікарі і інтерн. Нас попередньо спитали дозволу за студента-інтерна і ми погодились, щоб він був присутній при процедурі. Хто зна, може він майбутнє світило репродуктивної ендокринології? Сама процедура була безболісна і тривала приблизно 5 хвилин, більшість цього часу були підготовчі роботи. Сам переніс зайняв секунд 30-40. Все виглядає приблизно так - в шийку матки вставляється вузький катетер і вводиться на певну глибину в порожнину матки, потім через цей катетер в матку вводять ембріони разом з якоюсь рідиною, я так думаю з тою в якій вони вирощувались. Глибину введення катетеру контролюють за допомогою УЗ. Ми навіть бачили на екрані УЗ коли два маленькі горошки-ембріончики  хлюпнулися в матку. Самі ембріони звичайно дуже маленькі і їх не побачиш, але нам пояснили, що вони мають якісь бульбашки навколо себе і завдяки цьому можна бачити момент коли вони попадаються в матку. Після цього, для контролю, катетер яким вводили ембріони, через віконечко передали ембріологу, яка під міскроскопом переконалась, що ембріонів в катетері нема, тобто були успішно перенесені.
Після перенесення, мені треба було залишатись в тому ж положенні в якому робили переніс, тобто з ногами догори, 30 хвилин. На протязі яких  я слухала аудіо запис, що допомагає уявити успішну імплантацію.
Після цього нам дозволили їхати додому і наказали мені провести якнайбільше часу в лежачому положенні. Що я і зробила. За винятком поїздки на сеанс голковколювання, на яке мене завезла коліжанка. Про голковколювання напишу детальніше іншим разом.
Ще один етап успішно позаду. Тест крові на вагітність призначено 29 листопада. Залишається чекати і молитись...
Починаючи з того дня коли мені зробили забирання, чоловік щовечора робить мені укол прогестерону. Прогестерон підтримує лютеїнову фазу циклу і готує слизову оболонку матки до можливого прикріплення ембріону. Також в день забору і сьогодні мвю ще вколоти Хорионічний Гонадотропін, який також підтримує лютеїнову фазу циклу.
Вночі сталась неприємність. Я проснулась і пішла на кухню попити соку. Коли брала сік з полиці в холодильнику, зачепила і розбила ампулу з Хорионічним Гонадотропіном яку мала вколоти сьогодні. Справа в тому, що майже всі ліки, що використовуються для ЗІВ не знайдеш в звичайній аптеці. Їх треба або замовляти наперед або в спеціальних аптеках, а мені потрібно зробити укол сьогодні ввечері. З самого ранку подзвонила в малу клініку і попросила Місс В мені допомогти. Вона видзвонила аптеки в мому місті, знайшла одну що має одну ампулу потрібного лікарства, переслала їм рецепт і передзвонила мені, що кризис позаду. Я не знаю, що б я без неї робила. До речі, коли я з нею розмовляла, вона сказала, що їй дуже буо цікаво про результати мого забору і запліднення і вона спеціально дзвонила в велику клініку довідатись. Я відчула себе трохи винною, що сама не додумалась їй подзвонити, але я поняття не мала, що в неї тої інформації на компі нема.
І так, попереду 11 днів чекання...

Результат

Подзвонила я за результатом. Гарна цьоця медсестра записала мені повідомлення, що сподівається що я себе почуваю добре після вчорашньої процедури і що рада мене повідомити, що Всі Три Яйцеклітини запліднились і ми маємо три гарненькі ембріончики. Процедура переносу їх в мою матку призначена на середу о 10 годині ранку. Я до кінця повідомлення дослухати не могла, сльози радості залили очі. Я дуже, дуже, дуже щаслива! Це Чудо! Всі Три! Приблизно по статистиці запліднюються десь 75% забраних яйцеклітин.  Я посміхаюсь і плачу одночасно. Ще один важливий крок цього процесу успішно позаду. Тепер треба щоб гарно розвивались до середи.
Дякую Всім хто за мене думав, молився і тримав кулаки! Я всім Вам дуже, дуже вдячна!

День після забирання

Сьогодні почуваюсь краще. Живіт ще болить коли ходжу або сиджу, і тільки трохи ниє коли лежу. Вже не такий вздутий і болючий як вчора, і голова вже світліша, бо розвіявся туман анестезії. На роботу я не пішла, і проводжу якнайбільше часу  в ліжку. Я не розраховувала, що буду себе настільки погано почувати після цієї процедури. З прочитаного і почутого знала, що трохи болить, ниє, вздуває, але в загальному нічого страшного і можна наступного дня йти на роботу. Я виявилась однією з винятків кого боліло дуже. Коли лежу в ліжку мене мучить совість, що я валяюсь в ліжку і не пішла на роботу. Коли встаю і пройдуся по хаті - починає боліти і я заспокоююсь, що мій вихідний все ж таки необхідний.
Приблизно через 5 годин я маю дзвонити в лабораторію, щоб отримати звіт про запліднення яйцеклітин які в мене вчора забрали. Стараюсь дуже не мріяти і залишатись спокійною. Але все ж таки час від часу з"являється думка, що може десь там за 165 км звідси ростуть собі гарненько малюсінькі ембріончики - мої майбутні діти. Коли про це думаю, то поневолі посміхаюсь сама до себе.
З одної сторони я рада, що забрали тільки 3 яйцеклітини і не може бути більше ніж три ембріони. Тому що плануємо підсадити два ембріони, а якщо буде ще й третій то його кріопрезервуємо і проведемо запліднення через рік чи два. Тобто, перед нами не постане питання що робити з рештою, якби їх було дуже багато. Я знаю, що церква дуже засуджує знищення ембріонів і я з цим згідна і розділяю цю точку зору. Коли ми з чоловіком в клініці підписували згоду на лікування, ми зазначили, що у випадку якщо б ми з ним загинули і в нас залишились в клініці кріопрезервовані ембріони, щоб їх донували іншій бездітній парі. На вибір було три опції: знищити, передати науці для експериментів і донувати. Ми вибрали найбільш гуманну опцію, на нашу думку. Я розумію, що в випадку донації всяке може статись, тому що не знаємо в якій сім"ї діти з цих ембріонів будуть народженні. Але все ж таки вибрали шанс на життя.
Церква також засуджує використання донорських яйцеклітин чи сперми, тому що це порушує генетичну єдність сім"ї. І от з цією позицією я цілком не згідна. Хоча дуже мені важко коли подумаю, що можливо якраз це мене і чекає. І ще цілком не змирилась і не прийняла це для себе. Мені боляче розуміти, що на мені може закінчитись генетична гілка моєї родини, але я знаю, що це змирення прийде, потрібен час. Народити дитину, це дати життя, це додати в світ любові. І я повністю впевнена, що любила б таку дитину як свою рідну. Забороняючи використовувати донорні яйцеклітини чи сперму, це залишити страждати бездітну пару, це сльози і відчай. І я не вірю, що Бог хоче страждання. Так, Він ставить деяких людей на важку дорогу ( і інколи важко змиритись, що саме тебе поставлено на таку дорогу), але не вірю, що Його мета для цих людей - ціле життя наповнене стражданням. Я за те, щоб пари мали вибір яким шляхом їм стати батьками, чи не ставати ними взагалі.
Поки я тут розписувала свої погляди, пройшла година часу. За чотири години буду дзвонити в лабораторію за результатом. Тримайте за нас кулаки! Дякую! Обов"язкого напишу про результат, як тільки знатиму.

Купа драми і крихти надії

В четвер вранці була на УЗ, яке показало, що є три фолікули потрібного розміру. По правилам клініки забирання яйцеклітин не роблять при наявності менше ніж 4 фолікулів потрібного розміру, але медсестра координатор мене обнадіяла, сказавши, що в мому випадку лікарі напевно вирішать робити забір яйцеклітин, так як кращої відповіді на стимуляцію від моїх яйників вони доб"ються.
Під вечір ця ж медсестра передзвонила і сказала, що лікарі вирішили зупинити стимуляцію і забір робити не будуть. Я її благала дати мені поговорити з одним з лікарів, і дати мені шанс їх вмовити продовжувати лікування. Вона сказала, зробити всі уколи ввечері і що вранці постарається щоб хтось з лікарів мені подзвонив.
В п"ятницю вранці, десь годину після того як я приїхала на роботу, подзвонила вже інша медсестра і попросила приїхати в малу клініку якнайшвидше для ще одного УЗ і щоб поговорити з одним з лікарів. Я лишила роботу, заїхала за чоловіком і ми погнали в клініку.
УЗ показало, що фолікули далі добре ростуть. Поговорили з лікарем. Він хотів переконатись, що ми розуміємо, що шанси всерівно малі, фолікулів мало і все це може закінчитись викиданням великих грошей на вітер. Ми сказали, що все це розуміємо і настояли на продовженні лікування.
Забирання яйцеклітин призначили на сьогодні, неділя 14-го листопада.
Сама міні операція забирання пройшла добре. І всі три фолікули мали по яйцеклітині (інколи вони бувають пусті). Завтра після обіду буду знати чи вони всі запліднились. Якщо все добре, наступної середи будуть робити підживлення - введення 3-денних ембріонів мені в матку.
Біль після забирання страшний. Мене нудить коли встаю, не можу випрямити спину. Живіт вздутий і дуже болючий. Я молю Бога, щоб в мене не було синдрому гіперстимуляції яйників. Тому що це означає що підживлення робити не будуть і прийдеться ембріони заморожувати. Я не маю сили описувати зараз гіперстимуляцію яйників, кому цікаво спитайтеся в лікаря Гугл.
На цьому закінчую допис, бо почуваюсь дуже паршиво і мушу поберегти сили.
Дякую всім хто за мене думає, і за всі побажання удачі. Це мене підтримує і додає сил. Особливе дякую моїй дорогій подрузі Олі за те що віртуально тримає мене за руку every step of the way.

ЗІВ №2, День 16

Вчора на 7:30 їздила в малу клініку на УЗ. Виявляється що два фолікули вирвались вперед і ростуть швидкими темпами, решта пасуть задніх. Це не є добре, тому що потрібно щоб вони всі росли і дозріли одночасно. Це, в принципі, нормальний процес. В жінки природньо розвивається декілька фолікулів кожного місяця і ближче до часу овуляції тільки один і дуже рідко два з них стають домінантними, розвиваються і дозрівають до кінця. Це такий собі природній запобіжник, щоб не запдіднювалась більше ніж одна або дві яйцеклітини. Ліки які я приймаю повинні цей запобіжник відключити і всі фолікули повинні розвиватись рівномірно. На жаль, цього не відбувається.
Після УЗ медсестра-координатор сказала, що вони дадуть мені знати що лікар сказав подивившись на УЗ але що на її думку все виглядає не дуже добре. Сказала, що можливо знову, як і з ЗІВ №1, скажуть зупинити стимуляцію, бо нема сенсу продовжувати. І потім мене питає: Чи ти думала про використання донорної яйцеклітини для того щоб завагітніти? Я аж сперлась на стіну коло якої стояла, не знаю чому, але зразу стала потрібна якась опора. Я сказала, що так, думали, але вирішили ще пробувати з моїми. Мені вже один раз лікар це пропонував, після невдалого ЗІВ№1. Потім вона сказала, що вишле мені брошури про запліднення донорними яйцеклітинами і що дасть знати пізніше що сказав лікар.
По дорозі назад з клініки на роботу сум розлився по тілу густим, тягучим медом. І стало дуже, дуже важко на душі. Стало боляче і шкода мого тата сироту, бо на мені може обламатись його генетична гілка, стало шкода мого чоловіка, який через це все мусить зі мною проходити, шкода стало моїх племінників, які можуть ніколи не мати двоюрідних. І ще якась така біль від того, що не знаю який крок буде правильний (продовжувати з своїми неякісними яйцеклітинами чи думати про донорські) і скільки часу ще це випробування буде продовжуватись, і який буде результат в кінці кінців. Я не є готова здатися в боротьбі за свою біологічну дитину. Кожен раз я думаю про цю всю справу з донуванням - в душі піднімається бунт. Я просто не готова, можливо ще не готова, до цього кроку. Я не можу змиритись з тим, що ця дитина яку народжу не буде мати моїх генів, і я ніколи не впізнаю в ній своїх очей, носа чи волосся....
Десь ближче до обіду, подзвонила медсестра і сказала, що лікар вирішив продовжувати стимуляцію і приїхати на УЗ в четвер, за 3 дні. Я була здивована, розраховувала на протилежне. Він або бачить, що є якийсь шанс, або хоче мені показати, що пробували все що могли і ніяк не виходить. Я згідна продовжувати далі. Ліки я вже купила, повернути назад їх і так не можна. І десь жевріє надія, що станеться чудо і на четвер всі мої фолікули стануть такі як треба. Ха-ха...
З сьогоднішнього дня я приймаю естрадіол в таблетках 2 рази в день, продовжую ін"єкції Фоллістиму по 225 IU, Репронекс по три ампули і знову починаю колоти головнубільспричиняючий Ганірелікс.

ЗІВ №2, День 14

В п"ятницю їздила в клініку робити УЗ. Виглядає, що розвивається 8 фолікулів. 2 з них дуже маленькі, і не встигнуть дозріти. Тобто, маю 6 що подають надію. Це набагато краще ніж минулого разу, коли я мала всього 3 більш-менш потрібного розміру. Надія стає більшою на позитивний результат. І мені десь і страшно стає. Я боюсь розчаруватись як минулого разу, коли лікування припинили за декілька днів до забору яйцеклітин.
Після УЗ в малій клініці довелось їхати в аптеку в велику клініку, тому що медсестра неправильно порахувала скільки мені Фоллістиму потрібно буде. Я збиралась після УЗ їхати на роботу, сказала що буду в 10-11 ранку. Довелось подзвонити і сказати що не приїду взагалі, що не дуже гарно виглядає, особливо коли пояснити толком чому не можу. На роботі тільки одна співробітниця знає, що я проходжу лікування, ми з нею досить близькі. В нас на роботі водиться, якщо ти не будеш на роботі чи будеш пізніше, повідомити електронною поштою менеджерів відділів, щоб були в курсі і тебе не шукали. Я просто пишу, що маю прийом в лікаря, запізнюся, і в якій годині буду в офісі. Коли прихожу, часом питають чи я в порядку. Я коротко відповідаю, що все добре і стараюсь міняти тему. На щастя, американці не мають проблем з повагою відноситись до приватних справ і не лізуть в розпитуваннями.
По дорозі з аптеки подзвонила медсестра з малої клініки і дала мені вказівки щодо ліків. Дозу Фоллістиму зменшили до 225 IU і треба починати колоти Репронекс по 3 ампули в день. В понеділок зранку знову на УЗ. Репронекс-внутрішньом"язеві ін"єкції. Їх мені робить чоловік, попередньо потренувавшись на подушці. Виглядає, що він переживає і хвилюється перед тим як зробити мені укол більше ніж він мене болить. Тому що сама ін"єкція терпима. Але за пару годин на місці уколу утворюється болюча гуля і сидіти стає неприємно.
Десь за 3-4 дні до забору яйцеклітин рекомендують обмежити фізичну нагрузку до мінімуму. Тому я вчора, в суботу, зробила в хаті ретельне прибирання і прання. Забір мають робити приблизно наступної п"ятниці, то буду старатись від сьогодні і до наступної п"ятниці нічого важкого не робити.
Якщо в п"ятницю зроблять забір яйцеклтин, то підживлення ембріонів будуть робити через 3 дні, тобто в понеділок 15 листопада. Інколи підживлення роблять через 5 днів, коли їх є багато і доброї якості. Я не думаю, що це станеться зі мною. 5-денні ембріони краще імплантуються і є більше шансів на успішну вагітність, але більше шансів, що вони в лабораторії до 5 дня не доживують. Тобто, коли є багато ембріонів, то можна ризикнути і почекати до 5 дня з надією що навіть якщо деякі не доживуть, всерівно буде достатня кількість для підживлення. Ну це я так забігаю наперед і думаю що і як буде. Насправді, стараюсь жити день за днем і нічим дуже не перейматись, щоб не стресувати.

ЗІВ №2, День 10

Сьогодні почала відчувати побічні дії від Фоллістиму. Руки і ноги припухші. Легенько поболює голова. Загальна втома. І вага сьогодні зранку показала 3 фунти більше ваги (приблизно 1,4 кг). Мій організм затримує воду - типова побічна дія цього препарату. Наклейки з естрогеном, які маю тримати поки самі не відпадуть, відпадати не збираються. Шкіра під ними, відчуваю, дуже подразнена, бачу почервоніння навколо. Подзвонила в клініку, залишила повідомлення з питанням коли вони мають відпасти і коли треба їх самій зняти, якщо не відпадають. Чекаю відповіді...
Сумна я якась сьогодні, втомлена і дуже якось мені одиноко. І якесь таке враження, що нікому до мене нема діла і до того мого лікування, і я все мушу сама. Воно звичайно інакше й не буде, бо хто за мене то зробить? Але десь там глибоко так хочеться, щоб хтось мене втішив, заспокоїв, і зробив так, щоб все було добре. Непродуктивні мрії...
Я в неділю відвідувала свою подружку. В неї в червні народилась друга дитина, хлопчик. Я з задоволенням провела час з тою дитинкою, дуже гарний здоровий хлопчик. Я багато читаю на форумах по безпліддю про те що безплідні жінки дуже важко переносять коли подружки чи родички народжують дітей, не можуть їх бачити, заздрять, і так далі. Я, на щастя, такої проблеми (ще) не маю. Мене не турбує що хтось має дітей і скільки їх має, мене турбує що я не маю. І я не хочу когось дитини, я хочу свою-маленьку, рідненьку, файненьку...

ЗІВ №2, День 9

Позавчора, в неділю, я почала стимуляцію. Раз в день, ввечері, роблю ін"єкції Фоллістиму в живіт, по 375 IU. Ін"єкції в живіт звучить страшно, насправді не так вже й зле. Голка мала і лік вводиться в підшкірний жир. Ін"єкція робиться спеціальною ручкою-шприцом, яка продається  з Фоллістимом. Фоллістим - ФСГ, який стимулює ріст фолікулів з яйцеклітинами. Ідея в тому, щоб виросло багато фолікулів. Репродуктивні ендокринологи, лікарі які займаються ЗІВ, хочуть бачити принаймі 8-12 фолікулів. З попереднього досвіду з ЗІВ і з мого діагнозу знаю (малий резерв яйцеклітин, або передчасне старіння яйників), що в мене такої кількості фолікулів не буде. Буду радіти якщо буду мати 4-5.Фоллістим по 375 IU я маю приймати 5 днів, і на шостий день, в п"ятницю, маю їхати на УЗ в малу клініку. В п"ятницю вже буде видно скільки фолікулів росте, і якого вони розміру. Потрібно, щоб всі фолікули були більш-менш однакового розміру, тому що тоді вони всі дозріють в той самий час. Якщо один з фолікулів бере лідерство, і виривається наперед, тоді можуть припинити лікування, тому що лікарі не хочуть робити забирання, а це оперативне втрачання, задля одного фолікула, який може мати яйцеклітину, а може й не мати, може вижити, а може й не вижити. Якщо є багато фолікулів то є більші шанси, що хоча б пару з них переживе всі кроки процесу: забирання, запліднення, ділення і підживлення.
Після УЗ в п"ятницю, лікар має дати вказівки щодо дози подальших ліків. Знаю що маю в п"ятницю почати знову колоти головнубільспричиняючий Ганірелікс, далі продовжувати Фоллістим і Репронекс. Репронекс - суміш ФСГ і лютеїнізуючого гормону (ЛГ), дія якого спрямована на подальшу стимуляцію росту фолікулів та їх дозрівання.
Я дуже спокійна цього разу, і боюсь мати велику надію, щоб не розчаруватись потім. Просто роблю все що потрібно, а все решта не в моїх руках і стараюсь це прийняти як належне.
Ми з чоловіком вирішили нікому не розказувати з рідних про наше лікування. Вірніше, я вирішила, а він мене підтримав. Я знаю, що це якось дивно. Тут в блозі все описую в деталях, а мамі рідній ні слова. В мене є декілька причин для того. Одна з причин - я не хочу її розчаровувати, якщо не вдасться. Хочу поберегти батьків здоров"я, захистити від переживань за мене. Я знаю, що мама буде дуже переживати і плакати... і мушу буду її заспокоювати і постійно дзвонити, щоб розказати що УЗ показало, що лікарі сказали і так далі. Я не хочу цього, я краще їй подзвоню з щасливими новинами. Так і буде. Одного дня.

Від чого боліла голова

Вчора, коли приїхала з клініки додому і дуже боліла голова, я тільки ліки які потрібно зберігати в холодильнику витягнула з пакету, до решти руки дійшли аж сьогодні. Виявляється голова мене боліла від Ганіреліксу. Перші три уколи, як я вже писала, мені дала медсестра в клініці, безкоштовно. В інструкції головна біль була на четвертому місці с списку побічних дій. А сьогодні коли викинула з пакету Ганірелікс, що купила вчора, побачила наклейку з попередженням великими буквами - Може спричиняти головну біль. Переважно в аптеці на наклейках пишуть такі попередження для тих побічних дій, що зустрічаються найчастіше.

Так що з цим розібралась. Мене ще чекає 3-4 ін"єкції цього чуда, дуже надіюсь, що обійдеться без повтору того що було вчора.
Решту ліків поскладала в свою шухляду-аптеку. Прошу полюбуватись.

ЗІВ №2, День 6

Позавчора настали щасливі дні місяця. Я подзвонила в малу клініку і залишила про це повідомлення одній з координаторів мого лікування. Через деякий час вона задзвонила і сказала, щоб наступного дня, в п"ятницю, я приїхала на УЗ і якщо УЗ результат буде в порядку потрібно буде поїхати в велику клініку купити всі ліки на лікування. І ще сказала, щоб в п"ятницю вже не ставила нові наклейки з естрогеном. УЗ обстеження перед початком стимуляції робиться для того щоб переконатись, що нема ніякої кисти на яйниках і матка виглядає в порядку. Як я вже писала, в п"ятницю мені треба було поїхати в малу клініку за наклейками з естрогеном, так що вихідний вже був запланований наперед.
В п"ятницю встала раненько і прийняла душ в ледь теплій воді. Нагрівач води в хаті має примхлививй темперамент і вже другий раз за два тижні вода зранку ледь тепла. Коли це сталось першого разу чоловік закликав сантехніка, вода була гаряча як і має бути і сантехнік зробив висновок, що я просто не дала їй достатньо протекти. Хочу сказати, що температура води в душі може негативно вплинути на мій настрій, я стала трохи роздратована.
В клініці зробили мені УЗ і сказали, що все виглядає добре, але ще лікар в великій клініці мусить подивитись. Потім координатор розказала, що в суботу потрібно починати лікування і пояснила що і коли треба колоти і пити.
Потім я поїхала в велику клініку за ліками. Клініка знаходиться в великому комлексі будинків від університету, і я перший раз поїхала туди сама без чоловіка. Заплуталась і запаркувалась не в тому гаражі де треба і прийшлось обійти коридорами цілий комплекс, щоб попасти в аптеку великої клініки. Йдучи коридорами я відчула, що в мене починається головний біль. На ліки довелось почекати 20 хв, відчуваючи що голова болить все більше і більше. Я в аптеці попросила Тайленол для головної болі. Заплатила за ліки здоровеньку суму -$1850, і пішла назад коридорами до гаражу. В машині випила таблетку Тайленолу і поїхала назад додому.
Як я доїхала додому не знаю, бо голова боліла нестерпно. До головної болі додалась нудота і дивитись на сонце було дуже боляче навіть через окуляри від сонця. Привіт, мігрень... По дорозі подзвонила координатор, і сказала що лікар наказав ще сьогодні поставити наклейки з естрогеном і стимуляцію починати не в суботу, а в неділю. Наклейок в мене нема, в малій клініці я їх не взяла, бо сказали, що мені вже їх не потрібно ставити. Координатор сказала, що подзвонить в аптеку в моєму місті і дасть їм пропис на наклейки. Я подзвонила чоловіку і попросила його поїхати в аптеку, бо мене страшенно болить голова. Він кинув всю свою роботу і поїхав в аптеку, де йому сказали, що пропис прийшов, але наклейок в них нема і будуть тільки в понеділок. Він з ними посварився за те що не дали мені знати, що будуть в понеділок. Заставив їх обдзвонити конкуруючі аптеки в місті і знайти де є наклейки. Знайшли. Купив. Привіз. Я вже лежала в ліжку, накрита з головою, бо світло буром сверлило мені голову. Поставила наклейки і знову з головою під одіяло. Через деякий час заснула. Проснулась коли надворі вже було темно, залишки головної болі ще були, але набагато менше.
Вечір провела на дивані, вся розбита і чомусь тряслись руки. Подивились з чоловіком Sex and the City 2  і пішли спати. Я так і не знаю, чи була ця біль викликана Ганіреліксом чи естрогеном, чи просто співпало так. Це була найгірша головна біль яку я коли небудь мала.
Сьогодні по плану ніяких ліків, крім наклейок які я поставила вчора і маю тримати поки не відпадуть самі. Наклейки які чоловік вчора купив в аптеці набагато кращі ніж попередні, від іншого виробника. Ці м"ягенькі і круглі. Попередні були якісь тверді пластикові, і прямокутні. Весь час мене гризли, викликали подразнення та почервоніння.
Дивно, але я якби це зі мною сталось ще пів року тому, я б дуже себе жаліла, плакала і не переставала питатись: Чому і за що? Вчора, коли боліла голова, я просто собі казала, що пройде, просто треба перетерпіти. Завтра буде інакше. Так і сталось. :-)
Далі буде...

ЗІВ №2, День 3

Зранку поміняла наклейки з естрогеном на дві нові і зробила ін"єкцію Ганіреліксу. Цього разу почервоніння було незначне. Почуваюсь ніби нормально. Але я зрозуміла з попереднього лікування, що мені може здаватись, що почуваюсь нормально поки не перестаю приймати ліки і розумію, що я була занадто емоційна і неврівноважена під впливом ліків.
Післязавтра беру вихідний і їду в сателітну клініку. Сателітна клініка це де мені роблять дрібні процедури такі як УЗ, вона знаходиться 120 км від моєї хати. Велика клініка, де роблять забирання яйцеклітин, запліднення, підживлення і де знаходиться аптека де я купую ліки для лікування знаходиться приблизно 165 км від моєї хати. Їду в сателітну, тому що мені бракує дві останні наклейки з естрогеном які мені потрібні на п"ятницю. Ці наклейки можна придбати в любій аптеці за рецептом, але їх продають в упаковках по 24 штуки за 150 баксів, а мені потрібні тільки дві. Медсестра в клініці запропонувала дати мені зразки, які їм час від часу приносять представники фармацевтичних компаній. До речі, ця ж медсестра дала мені 4 уколи Ганіреліксу, що зекономило мені 600 баксів.
Я дуже їй вдячна, бо все це лікування страшенно дороге і страхівкою зовсім не покривається. Я живу в штаті, що не має закону який змушує страхові компанії покривати лікування безпліддя. Штатів, що мають такий закон є декілька, якщо не помиляюсь, всього шість. Я навіть обдумувала ідею переїхати в інший штат, де є покриття. Ідея ця відпала. Щоб переїхати потрібно знайти нову роботу, чоловік мій знову буде змушений починати свій бізнес з нуля на новому місці (ми тільки 2 роки назад переїхали в зв"язку з моєю роботою, і він тут все мусів починати все з початку). І потім, якщо піду на нову роботу, то ніякому роботодавцю не сподобається, що нова працівниця бере багато вихідних. І нова робота це додатковий стрес, якого мені потрібно уникати під час лікування. Чекати поки все владнається і втянусь не можу, час мені дуже дорогий. І ще проблеми з новим житлом і таке всяке. Отже вирішили залишатись тут і лікуватись тут, хоча й буде це нам коштувати немалі гроші. Але ніякі гроші не замінять нам дітей.
Мене деякий час страшенно бісила ця ситуація з страхівками і з законами, чи правильніше з їх відсутністю. Як так, що в такій розвиненій країні аборти покриваються страхівками, а лікування безпліддя ні? Наразі заспокоїлась, стараюсь за це не думати і спрямовувати свою енергію на саме лікування.

Думки

Вчора ввечері розмовляла з подругою по телефоні. Вона одна з небагатьох в мому близькому оточенні, хто знає про моє і лікування і так далі. Вона в декількох питаннях розпиталась в чому полягає курс лікування цього разу. Багато не розпитувалась, бо вона знає що ще до недавнього часу я була справжня емоційна бомба і коло мене не знав що як сказати на тему лікування бездітності. Я розказала коротко, і кажу: Ну побачимо, що з того вийде цього разу. І вона відповідає: Ну пробуй... І все, більш нічого не сказала.
 Після розмови з нею в моїй голові проснувся хробак і почав мене точити думками: Люди так мляво реагують, бо не вірять, що ти Можеш стати мамою. Вони тебе наскрізь бачать і знають, що з тебе буде ніяка мама.  Вони знають що це марна трата грошей і часу, тільки ще до тебе це дійшло... Так далі і тому подібне.
Я знаю, що це не моя подруга так думає, що це я так думаю. Що це я тільки чекаю, щоб вчепитись до якогось слова.  Що це я вірю, що я буду погана мама і що мені дана ця хвороба, щоб перекрити шлях, щоб я свою дитину не скалічила. Я десь глибоко, душою чи серцем, вірю що я не заслужила того що хочу і що в мені все не так.
І от так я час від часу впадаю в такі думки як в важку воду. Часом всього на декілька хвилин, часом на години, часом на дні....

ЗІВ #2, День 2

Сьогоднішній день розпочався з пів чашки кави. Я починаю зменшувати свою щоденну дозу кофеїну. Різні дослідження показують, що великі дози кофеїну збільшують ризик викидня. Тому стараюсь робити, що в моїх силах, щоб цього не сталось, якщо лікування буде успішним. Штука це нелегка, каву я дуже люблю. Але ще більше хочу дитини. І знаю, що за пару днів звикну.
Сьогодні вранці по графіку лікування я мала вколотись 250 мкг Ганіреліксу. Його дія - блокувати вироблення гонадотропних гормонів гіпофізом, а саме Лютеїнізуючого Гормону (ЛГ) і Фолікул-Стимулюючого Гормону (ФСГ). Як я вже писала вчора, це надасть моїм яйникам можливість відпочити перед великою роботою.
Чоловік ввечері просив зачекати зранку з ін"єкцією поки він не встане (я встаю швидше) щоб підтримати мене морально. Але зранку була паскудна дощова погода, я подумала, що на роботу він не піде і зробила укол не чекаючи на нього. В інструкціях які мені дали пише, що треба переконатись, що голка не попала в судину. Я ніби й переконалась, бо потягнула поршень на себе і крові не було, а от коли вже ввела лік і витягнула голку - з"явилась величенька краплі крові. І все місце за пару хвилин почервоніло і припухло. Ганірелекс продається вже готовий в шприцах, і в інструкції пише, що сам шприц має в собі частини з натуральної гуми, що може викликати алергічні реакції. Мабуть повервоніння від цього, буду мати на увазі.
Настрій паскудний, такий собі ПМС-тичний. Не знаю чи від недостатку кофеїну чи від гормонів чи від поганої погоди. Весь час собі повторюю, що це все мине.
На роботі важко зосереджуватись, тому що всі думки вже зайняті моїм лікуванням. День буде довгий, в кінці дня приїжджають постачальники з Швейцарії. Треба з ними йти на вечерю, підтримувати розмову і вдавати, що все добре. А я хочу додому, де не треба нічого вдавати, а можна просто залізти на диван і насупитись.

Ґрейс (продовження)

Виставляю продовження історії про Ґрейс, спеціально для читача duncan. Початок читайте тут.

Діти Ґрейс, хоча й провідували її, не мали доброї уяви з якою швидкістю здоров'я Ґрейс деградувало. Коли вони приходили, вона з тої радості, чи що, звідкись брала якісь моральні сили, щоб знаходитись в теперішньому часі і не втікати в світ своїх галюнів. Тобто, для них картина її здоров'я виглядала набагато кращою ніж для мене. Вона могла мати з ними змістовну розмову, і як тільки вони йшли геть, починула плутати де вона є, з ким розмовляє, і дратувалась дуже з цієї причини.

І навіть коли вона в обідню годину заявляла їм, що ще навіть не снідала, а я запевняла що це не так і описувала, що Ґрейс їла на сніданок, вони все списували на її особливе почуття гумору. Їм не дуже вірилось, що вона вже навіть не пам'ятає, чи їла.

Десь через чотири місяці стався нещасний випадок. Ґрейс зламала ногу. Сталось це у мій вихідний день, коли з Ґрейс ночувала її донька. Грейс прокинулась тої ночі, блукала по хаті, зашпорталася в темноті і впала. Цього б не сталось, але її донька, як і решта дітей, не розуміли що їхня мама вже дуже хвора і що за нею потрібен дуже пильний нагляд.

Перелом не був дуже поганим, але через її вік, все не обійшлось простим накладанням ґіпсу, її положили в лікарню, надовго. Я боялась, що втрачу роботу. Але її родина попросила мене жити в Ґрейс хаті і чекати поки та повернеться з лікарні.

Пролежала вона в лікарні 2 місяці, я весь цей час просто жила в її хаті і розважала кота. 3 рази на тиждень відвідувала її в лікарні. Після її повернення додому, дуже швидко стало зрозуміло, що не дивлячись на те, що зламана кістка зрослась, через свою хворобу Ґрейс назавжди відівчилась ходити, не могла ступити і кроку, ноги її не слухались, падала. З того часу вона завжди знаходилась в інвалідному кріслі.

Проблемою ставало те, що час від часу вона забувала, що не може ходити і намагалася встати з крісла і йти. Доглядати за нею треба було все пильніше і пильніше, щоб часом знову не впала. Ще трохи згодом, я почала її припинати в кріслі ременем, щоб не могла встати, бо вслідкувати за нею мені одній було дуже важко.

Вночі, коли спала, Грейс теж пробувала вставати, то мусіли її ліжко обставити металевими перилами, обмотаними поролоном. Ліжко нагадувало гігантський дитячий манеж. Отак, потрохи, Ґрейс перетворилась в стару, зовсім безпорадну дитину.

Настав момент коли я відчула, що не справляюся з роботою, бо Ґрейс стала такою, що було неможливо від неї відійти ні вдень ні вночі. Свої ночі я стала проводити в фотелі в її спальні. 25 разів на ніч вона хотіла встати з ліжка і десь йти, треба було без перестанку її заспокоювати. Вдень я була вічно невиспана, де сіла там засинала, боялась, що через це я її не впильную і вона собі щось зробить. Я вирішила звільнитися і шукати іншу роботу.

На той час, пройшло вже десь 10 місяців, Ґрейс дуже до мене звикла. Навіть, якимось чином, запам'ятала як мене звати. Але власних дітей вона почала забувати, не впізнавала їх, не розуміла хто до неї приходить і що від неї хочуть. Діти її порадились і щоб мене втримати, запропонували залишитись з умовою, що вони наймуть ще одну жінку, яка працюватиме в нічну зміну. Я залишилась. Стало трохи легше, бо хоча б вночі я не мусіла думати про Ґрейс і могла спокійно виспатись.

Поступово Ґрейс стала більше спати, менше їсти, менше говорити. В один день стало зрозумілим, що вона забула як їсти, могла лишень пити. Потім перестала реагувати на навколишнє середовище взагалі, весь час спала. Тоді її сім'я вирішила найняти спеціальний сервіс, що називається Госпіс. Цей сервіс розрахований спеціально для людей котрі скоро помруть. Вони забезпечують комфортні і безболісні останні дні життя помираючому, а токож надають моральну підтримку родині.

Все підходило до кінця. Мене вже там не треба було. Я звільнилась.

Ґрейс померла приблизно тиждень після того як я пішла геть. Її дочка задзвонила мені і повідомила про це. Я була на похороні, і він мене вразив неабияк. Похорон робився, тут так заведено, в похоронному домі, що вже було для мене незвичним і надавало цій сумній події якоїсь непотрібної помпезності. Я почувала себе незручно, бо не знала як себе поводити, що робити і що говорити. Друге - Ґрейс так добре загримували, що коли я підійшла попрощатись - не вірилось, що це вона там лежить. Виглядала на років 20 молодшою, то не була Ґрейс яку я знала.

Кота усипили, кремували, поставили в гарне поделко, і поховали разом з Ґрейс. Ніхто не хотів за ним доглядати і дати йому спокійно дожити своє життя.

Всього пропрацювала я там 18 місяців. Я дотепер підтримую зв'язок з одною з її доньок.

ЗІВ №2, День 1

Сьогодні перший день мого другого курсу лікування для Запліднення Ін Вітро (ЗІВ). Я буду проходити лікування за протоколом Estrogen Priming. Цей протокол полягає в тому, що спочатку приймається естроген (для мене у вигляді наклейок на живіт) і ін"єкції антагоністу Гонадотропних Гормонів через день . Ціль в тому що підвищений вміст естрогену здурить мій гіпофіз, він буде думати, що фолікули з яйцеклітинами виробляються і припинить виробляти підвищену кількість Фолікул-Стимулюючого Гормону (ФСГ). Це дає яйникам можливість відпочити, і не вирощувати фолікули. Зарядитись силами перед тим як їх почнуть дуже сильно стимулювати, щоб вони виростили одночасно багато якісних яйцеклітин. І після цього, наступного циклу лікування буде проходити за стандартним Антагоніст протоколом, про який постараюсь описувати по ходу справи.
Для тих хто не знає, я живу в США, тому зі страху перекласти щось неправильно, я буду час від часу подавати терміни на англійській. При бажанні можете мене поправляти.
З наклейками почуваюсь нормально тільки зранку трохи голова "легка" була, так як коли нахилишся, а потім різко встанеш. Але до обіду перейшло.

Люди

Колись люди часто мене питались: Чи в тебе є діти? І коли я відповідала, що ні, не маю, часто чула у відповідь: ти ще молода, ще маєш час!
Останні пару років, я вже не чую, що ще маю час. Зараз коли мене запитують, відповідаю коротким ні, і стараюсь змінити тему. Знайомі вже навіть не питають, і я це розумію. Підозрюють проблеми, не хочуть чіпати делікатну тему. Коли розмова в жіночій компанії заходить за дітей, я стаю невидима. Мене оминають. І в мене неминуче виникає відчуття, що я якась не така. Я вже в віці коли не хочеться бути такою як всі, і оце почуття що я якась не така, не означає що хочу бути схожою на сусідку чи подругу. Це відчуття, що щось фундаментальне в мені не так, щось зломане, браковане. І головою я розумію, що це все не так, а на душі всерівно важко. Тому що віра в цю бракованість сидить дуже глибоко, думаю.
А от мій чоловік, коли його питають чи в нас є діти, гордо відповідає: Ще ні! або: Ми над цим працюємо! Це мене дуже приємно, що в нього є віра і впевненність, навіть якщо без підстав. Хтось мусить бути оптимістом в сім"ї.

А тепер про як воно болить...

Подруга прочитала мій попередній допис і сказала, що прочитавши  хтось хто не знає що я переживаю, не подумає що то важко. Я згідна, вийшло суховато.

Ось один з моїх діалогів з Богом, які відбуваються в моїй голові на тему мого безпліддя.
Я - Боже, за що мені така кара?
Бог -Це не кара, це урок.
Я - Але чому я, чому мені такий важкий урок дістався? Хіба ти не знаєш, що я з чоловіком одні однісінькі в чужій країні і ми так хочемо мати тут свою сім"ю?
Бог - Ти не можеш хотіти дитину тому що ти боїшся бути на старості сама в чужії країні. Ти мусиш її хотіти з любові.
Я - Я і буду її любити, я вже пожила, маю чому навчити, маю терпіння, розумію, що в житті цінити треба.
Бог - На все свій час.
Я - Мій час стікає, в мене вже шансів мало. Я залишусь у розбитого корита.
Бог-Я тебе не залишу. Не завжди те що ти хочеш є для тебе добрим.
Я - Я знаю це за те що я колись не хотіла дітей, вони мене навіть нервували і я не розуміла чому їх жінки хочуть, потім не хотіла їх на даний момент, а десь в майбутньому, тепер вже хочу, але мушу перейти через ці всі випробування, не знаючи який буде кінцевий результат.
Бог - Ти мусиш вірити, що я хочу найкраще для тебе.
Я - Ти напевно знаєш, що я буду поганою мамою і виховаю погану дитину, тому ти мене зробив пустоцвітом.

І так безкінечно. Я інколи знахожу якийсь спокій, перестаю думати, заспокоююсь, віддаюсь на ласку Божу. Але ненадовго. Думки про те, що я бракована обов"язково повертаються і невпинно п"ють мої сили.

Про наболіле

Я знаю, мене довго тут не було.Подруга нагадала мені про блог і  захотілось щось написати. Але я не буду обіцяти, що відтепер постараюсь писати щодня чи щотижня. Не хочеться заганяти себе в якісь рамки, і потім визнавати, що я знову не дотрималась свого плану чи обіцянки. В житті є багато речей обов"язкових, і я хочу щоб написання дописів в блозі було тільки для задоволення. Тому не судіть строго, якщо я знову зникну на довгий час.
В силу змін які стались в мому житті, останні місяці я подумувала відкрити новий блог, де я б була повністю інкогніто, з одним винятком. Декілька людей, котрі читають мій блог (коли є що читати) знають мене особисто, а те про що хочеться писати є дуже особисте. Але спробую продовжувати писати тут, де мене декотрі читачі знають, тому що хочу трохи більше світла пролити на проблему з котрою зіткнулась останні місяці. Можливо комусь це допоможе, якщо вже зіткнулись чи колись зіткнуться з чимось подібним. Також хочеться, щоб навіть ті, що ніколи не будуть мати справи з моєю проблемою ( і я нікому цього не бажаю) мали трохи більше розуміння про це.
Мова йде про безпліддя. 
Минулої весни я дізналась, що шансів завагітніти природнім шляхом в мене нуль. Я завжди народження дітей відкладала в довгий ящик: робила кар"єру, збирала гроші, чекала на власну хату, переїжджала в інший штат.... В мене завжди була купа причин. А час вже підганяє, мені в цьому році виповнилось 35 років (я не знаю як їх так багато набралось в мене). Отож ще минулого року ми з чоловіком вирішили, що час збільшувати сім"ю. Після декількох місяців непродуктивних спроб, звернулись до лікарів і дізнались, що легким шляхом дитина нам не прийде.
Наші опції - штучне запліднення або всиновлення. Перша спроба штучного запліднення була невдала, лікування було припинене через те, що моя тонка дітонароджувальна система не реагувала на кінські дози гормонів якими я себе шпигувала чотири рази в день. Причиною цього є те, що резерв моїх яйцеклітин вже є дуже малий і виростити багато якісних дуже важко, а це є необхідно для успішного штучного запліднення.
За пару днів я починаю другий курс лікування, зі зміненим протоколом лікування, в надії що ще вдасться виростити декілька здорових яйцеклітин і народити здорову манюню.
Оце так коротко про те що відбувалось в мому житті минулі місяці.
Далі буде, hopefully...