Від чого боліла голова

Вчора, коли приїхала з клініки додому і дуже боліла голова, я тільки ліки які потрібно зберігати в холодильнику витягнула з пакету, до решти руки дійшли аж сьогодні. Виявляється голова мене боліла від Ганіреліксу. Перші три уколи, як я вже писала, мені дала медсестра в клініці, безкоштовно. В інструкції головна біль була на четвертому місці с списку побічних дій. А сьогодні коли викинула з пакету Ганірелікс, що купила вчора, побачила наклейку з попередженням великими буквами - Може спричиняти головну біль. Переважно в аптеці на наклейках пишуть такі попередження для тих побічних дій, що зустрічаються найчастіше.

Так що з цим розібралась. Мене ще чекає 3-4 ін"єкції цього чуда, дуже надіюсь, що обійдеться без повтору того що було вчора.
Решту ліків поскладала в свою шухляду-аптеку. Прошу полюбуватись.

ЗІВ №2, День 6

Позавчора настали щасливі дні місяця. Я подзвонила в малу клініку і залишила про це повідомлення одній з координаторів мого лікування. Через деякий час вона задзвонила і сказала, щоб наступного дня, в п"ятницю, я приїхала на УЗ і якщо УЗ результат буде в порядку потрібно буде поїхати в велику клініку купити всі ліки на лікування. І ще сказала, щоб в п"ятницю вже не ставила нові наклейки з естрогеном. УЗ обстеження перед початком стимуляції робиться для того щоб переконатись, що нема ніякої кисти на яйниках і матка виглядає в порядку. Як я вже писала, в п"ятницю мені треба було поїхати в малу клініку за наклейками з естрогеном, так що вихідний вже був запланований наперед.
В п"ятницю встала раненько і прийняла душ в ледь теплій воді. Нагрівач води в хаті має примхлививй темперамент і вже другий раз за два тижні вода зранку ледь тепла. Коли це сталось першого разу чоловік закликав сантехніка, вода була гаряча як і має бути і сантехнік зробив висновок, що я просто не дала їй достатньо протекти. Хочу сказати, що температура води в душі може негативно вплинути на мій настрій, я стала трохи роздратована.
В клініці зробили мені УЗ і сказали, що все виглядає добре, але ще лікар в великій клініці мусить подивитись. Потім координатор розказала, що в суботу потрібно починати лікування і пояснила що і коли треба колоти і пити.
Потім я поїхала в велику клініку за ліками. Клініка знаходиться в великому комлексі будинків від університету, і я перший раз поїхала туди сама без чоловіка. Заплуталась і запаркувалась не в тому гаражі де треба і прийшлось обійти коридорами цілий комплекс, щоб попасти в аптеку великої клініки. Йдучи коридорами я відчула, що в мене починається головний біль. На ліки довелось почекати 20 хв, відчуваючи що голова болить все більше і більше. Я в аптеці попросила Тайленол для головної болі. Заплатила за ліки здоровеньку суму -$1850, і пішла назад коридорами до гаражу. В машині випила таблетку Тайленолу і поїхала назад додому.
Як я доїхала додому не знаю, бо голова боліла нестерпно. До головної болі додалась нудота і дивитись на сонце було дуже боляче навіть через окуляри від сонця. Привіт, мігрень... По дорозі подзвонила координатор, і сказала що лікар наказав ще сьогодні поставити наклейки з естрогеном і стимуляцію починати не в суботу, а в неділю. Наклейок в мене нема, в малій клініці я їх не взяла, бо сказали, що мені вже їх не потрібно ставити. Координатор сказала, що подзвонить в аптеку в моєму місті і дасть їм пропис на наклейки. Я подзвонила чоловіку і попросила його поїхати в аптеку, бо мене страшенно болить голова. Він кинув всю свою роботу і поїхав в аптеку, де йому сказали, що пропис прийшов, але наклейок в них нема і будуть тільки в понеділок. Він з ними посварився за те що не дали мені знати, що будуть в понеділок. Заставив їх обдзвонити конкуруючі аптеки в місті і знайти де є наклейки. Знайшли. Купив. Привіз. Я вже лежала в ліжку, накрита з головою, бо світло буром сверлило мені голову. Поставила наклейки і знову з головою під одіяло. Через деякий час заснула. Проснулась коли надворі вже було темно, залишки головної болі ще були, але набагато менше.
Вечір провела на дивані, вся розбита і чомусь тряслись руки. Подивились з чоловіком Sex and the City 2  і пішли спати. Я так і не знаю, чи була ця біль викликана Ганіреліксом чи естрогеном, чи просто співпало так. Це була найгірша головна біль яку я коли небудь мала.
Сьогодні по плану ніяких ліків, крім наклейок які я поставила вчора і маю тримати поки не відпадуть самі. Наклейки які чоловік вчора купив в аптеці набагато кращі ніж попередні, від іншого виробника. Ці м"ягенькі і круглі. Попередні були якісь тверді пластикові, і прямокутні. Весь час мене гризли, викликали подразнення та почервоніння.
Дивно, але я якби це зі мною сталось ще пів року тому, я б дуже себе жаліла, плакала і не переставала питатись: Чому і за що? Вчора, коли боліла голова, я просто собі казала, що пройде, просто треба перетерпіти. Завтра буде інакше. Так і сталось. :-)
Далі буде...

ЗІВ №2, День 3

Зранку поміняла наклейки з естрогеном на дві нові і зробила ін"єкцію Ганіреліксу. Цього разу почервоніння було незначне. Почуваюсь ніби нормально. Але я зрозуміла з попереднього лікування, що мені може здаватись, що почуваюсь нормально поки не перестаю приймати ліки і розумію, що я була занадто емоційна і неврівноважена під впливом ліків.
Післязавтра беру вихідний і їду в сателітну клініку. Сателітна клініка це де мені роблять дрібні процедури такі як УЗ, вона знаходиться 120 км від моєї хати. Велика клініка, де роблять забирання яйцеклітин, запліднення, підживлення і де знаходиться аптека де я купую ліки для лікування знаходиться приблизно 165 км від моєї хати. Їду в сателітну, тому що мені бракує дві останні наклейки з естрогеном які мені потрібні на п"ятницю. Ці наклейки можна придбати в любій аптеці за рецептом, але їх продають в упаковках по 24 штуки за 150 баксів, а мені потрібні тільки дві. Медсестра в клініці запропонувала дати мені зразки, які їм час від часу приносять представники фармацевтичних компаній. До речі, ця ж медсестра дала мені 4 уколи Ганіреліксу, що зекономило мені 600 баксів.
Я дуже їй вдячна, бо все це лікування страшенно дороге і страхівкою зовсім не покривається. Я живу в штаті, що не має закону який змушує страхові компанії покривати лікування безпліддя. Штатів, що мають такий закон є декілька, якщо не помиляюсь, всього шість. Я навіть обдумувала ідею переїхати в інший штат, де є покриття. Ідея ця відпала. Щоб переїхати потрібно знайти нову роботу, чоловік мій знову буде змушений починати свій бізнес з нуля на новому місці (ми тільки 2 роки назад переїхали в зв"язку з моєю роботою, і він тут все мусів починати все з початку). І потім, якщо піду на нову роботу, то ніякому роботодавцю не сподобається, що нова працівниця бере багато вихідних. І нова робота це додатковий стрес, якого мені потрібно уникати під час лікування. Чекати поки все владнається і втянусь не можу, час мені дуже дорогий. І ще проблеми з новим житлом і таке всяке. Отже вирішили залишатись тут і лікуватись тут, хоча й буде це нам коштувати немалі гроші. Але ніякі гроші не замінять нам дітей.
Мене деякий час страшенно бісила ця ситуація з страхівками і з законами, чи правильніше з їх відсутністю. Як так, що в такій розвиненій країні аборти покриваються страхівками, а лікування безпліддя ні? Наразі заспокоїлась, стараюсь за це не думати і спрямовувати свою енергію на саме лікування.

Думки

Вчора ввечері розмовляла з подругою по телефоні. Вона одна з небагатьох в мому близькому оточенні, хто знає про моє і лікування і так далі. Вона в декількох питаннях розпиталась в чому полягає курс лікування цього разу. Багато не розпитувалась, бо вона знає що ще до недавнього часу я була справжня емоційна бомба і коло мене не знав що як сказати на тему лікування бездітності. Я розказала коротко, і кажу: Ну побачимо, що з того вийде цього разу. І вона відповідає: Ну пробуй... І все, більш нічого не сказала.
 Після розмови з нею в моїй голові проснувся хробак і почав мене точити думками: Люди так мляво реагують, бо не вірять, що ти Можеш стати мамою. Вони тебе наскрізь бачать і знають, що з тебе буде ніяка мама.  Вони знають що це марна трата грошей і часу, тільки ще до тебе це дійшло... Так далі і тому подібне.
Я знаю, що це не моя подруга так думає, що це я так думаю. Що це я тільки чекаю, щоб вчепитись до якогось слова.  Що це я вірю, що я буду погана мама і що мені дана ця хвороба, щоб перекрити шлях, щоб я свою дитину не скалічила. Я десь глибоко, душою чи серцем, вірю що я не заслужила того що хочу і що в мені все не так.
І от так я час від часу впадаю в такі думки як в важку воду. Часом всього на декілька хвилин, часом на години, часом на дні....

ЗІВ #2, День 2

Сьогоднішній день розпочався з пів чашки кави. Я починаю зменшувати свою щоденну дозу кофеїну. Різні дослідження показують, що великі дози кофеїну збільшують ризик викидня. Тому стараюсь робити, що в моїх силах, щоб цього не сталось, якщо лікування буде успішним. Штука це нелегка, каву я дуже люблю. Але ще більше хочу дитини. І знаю, що за пару днів звикну.
Сьогодні вранці по графіку лікування я мала вколотись 250 мкг Ганіреліксу. Його дія - блокувати вироблення гонадотропних гормонів гіпофізом, а саме Лютеїнізуючого Гормону (ЛГ) і Фолікул-Стимулюючого Гормону (ФСГ). Як я вже писала вчора, це надасть моїм яйникам можливість відпочити перед великою роботою.
Чоловік ввечері просив зачекати зранку з ін"єкцією поки він не встане (я встаю швидше) щоб підтримати мене морально. Але зранку була паскудна дощова погода, я подумала, що на роботу він не піде і зробила укол не чекаючи на нього. В інструкціях які мені дали пише, що треба переконатись, що голка не попала в судину. Я ніби й переконалась, бо потягнула поршень на себе і крові не було, а от коли вже ввела лік і витягнула голку - з"явилась величенька краплі крові. І все місце за пару хвилин почервоніло і припухло. Ганірелекс продається вже готовий в шприцах, і в інструкції пише, що сам шприц має в собі частини з натуральної гуми, що може викликати алергічні реакції. Мабуть повервоніння від цього, буду мати на увазі.
Настрій паскудний, такий собі ПМС-тичний. Не знаю чи від недостатку кофеїну чи від гормонів чи від поганої погоди. Весь час собі повторюю, що це все мине.
На роботі важко зосереджуватись, тому що всі думки вже зайняті моїм лікуванням. День буде довгий, в кінці дня приїжджають постачальники з Швейцарії. Треба з ними йти на вечерю, підтримувати розмову і вдавати, що все добре. А я хочу додому, де не треба нічого вдавати, а можна просто залізти на диван і насупитись.

Ґрейс (продовження)

Виставляю продовження історії про Ґрейс, спеціально для читача duncan. Початок читайте тут.

Діти Ґрейс, хоча й провідували її, не мали доброї уяви з якою швидкістю здоров'я Ґрейс деградувало. Коли вони приходили, вона з тої радості, чи що, звідкись брала якісь моральні сили, щоб знаходитись в теперішньому часі і не втікати в світ своїх галюнів. Тобто, для них картина її здоров'я виглядала набагато кращою ніж для мене. Вона могла мати з ними змістовну розмову, і як тільки вони йшли геть, починула плутати де вона є, з ким розмовляє, і дратувалась дуже з цієї причини.

І навіть коли вона в обідню годину заявляла їм, що ще навіть не снідала, а я запевняла що це не так і описувала, що Ґрейс їла на сніданок, вони все списували на її особливе почуття гумору. Їм не дуже вірилось, що вона вже навіть не пам'ятає, чи їла.

Десь через чотири місяці стався нещасний випадок. Ґрейс зламала ногу. Сталось це у мій вихідний день, коли з Ґрейс ночувала її донька. Грейс прокинулась тої ночі, блукала по хаті, зашпорталася в темноті і впала. Цього б не сталось, але її донька, як і решта дітей, не розуміли що їхня мама вже дуже хвора і що за нею потрібен дуже пильний нагляд.

Перелом не був дуже поганим, але через її вік, все не обійшлось простим накладанням ґіпсу, її положили в лікарню, надовго. Я боялась, що втрачу роботу. Але її родина попросила мене жити в Ґрейс хаті і чекати поки та повернеться з лікарні.

Пролежала вона в лікарні 2 місяці, я весь цей час просто жила в її хаті і розважала кота. 3 рази на тиждень відвідувала її в лікарні. Після її повернення додому, дуже швидко стало зрозуміло, що не дивлячись на те, що зламана кістка зрослась, через свою хворобу Ґрейс назавжди відівчилась ходити, не могла ступити і кроку, ноги її не слухались, падала. З того часу вона завжди знаходилась в інвалідному кріслі.

Проблемою ставало те, що час від часу вона забувала, що не може ходити і намагалася встати з крісла і йти. Доглядати за нею треба було все пильніше і пильніше, щоб часом знову не впала. Ще трохи згодом, я почала її припинати в кріслі ременем, щоб не могла встати, бо вслідкувати за нею мені одній було дуже важко.

Вночі, коли спала, Грейс теж пробувала вставати, то мусіли її ліжко обставити металевими перилами, обмотаними поролоном. Ліжко нагадувало гігантський дитячий манеж. Отак, потрохи, Ґрейс перетворилась в стару, зовсім безпорадну дитину.

Настав момент коли я відчула, що не справляюся з роботою, бо Ґрейс стала такою, що було неможливо від неї відійти ні вдень ні вночі. Свої ночі я стала проводити в фотелі в її спальні. 25 разів на ніч вона хотіла встати з ліжка і десь йти, треба було без перестанку її заспокоювати. Вдень я була вічно невиспана, де сіла там засинала, боялась, що через це я її не впильную і вона собі щось зробить. Я вирішила звільнитися і шукати іншу роботу.

На той час, пройшло вже десь 10 місяців, Ґрейс дуже до мене звикла. Навіть, якимось чином, запам'ятала як мене звати. Але власних дітей вона почала забувати, не впізнавала їх, не розуміла хто до неї приходить і що від неї хочуть. Діти її порадились і щоб мене втримати, запропонували залишитись з умовою, що вони наймуть ще одну жінку, яка працюватиме в нічну зміну. Я залишилась. Стало трохи легше, бо хоча б вночі я не мусіла думати про Ґрейс і могла спокійно виспатись.

Поступово Ґрейс стала більше спати, менше їсти, менше говорити. В один день стало зрозумілим, що вона забула як їсти, могла лишень пити. Потім перестала реагувати на навколишнє середовище взагалі, весь час спала. Тоді її сім'я вирішила найняти спеціальний сервіс, що називається Госпіс. Цей сервіс розрахований спеціально для людей котрі скоро помруть. Вони забезпечують комфортні і безболісні останні дні життя помираючому, а токож надають моральну підтримку родині.

Все підходило до кінця. Мене вже там не треба було. Я звільнилась.

Ґрейс померла приблизно тиждень після того як я пішла геть. Її дочка задзвонила мені і повідомила про це. Я була на похороні, і він мене вразив неабияк. Похорон робився, тут так заведено, в похоронному домі, що вже було для мене незвичним і надавало цій сумній події якоїсь непотрібної помпезності. Я почувала себе незручно, бо не знала як себе поводити, що робити і що говорити. Друге - Ґрейс так добре загримували, що коли я підійшла попрощатись - не вірилось, що це вона там лежить. Виглядала на років 20 молодшою, то не була Ґрейс яку я знала.

Кота усипили, кремували, поставили в гарне поделко, і поховали разом з Ґрейс. Ніхто не хотів за ним доглядати і дати йому спокійно дожити своє життя.

Всього пропрацювала я там 18 місяців. Я дотепер підтримую зв'язок з одною з її доньок.

ЗІВ №2, День 1

Сьогодні перший день мого другого курсу лікування для Запліднення Ін Вітро (ЗІВ). Я буду проходити лікування за протоколом Estrogen Priming. Цей протокол полягає в тому, що спочатку приймається естроген (для мене у вигляді наклейок на живіт) і ін"єкції антагоністу Гонадотропних Гормонів через день . Ціль в тому що підвищений вміст естрогену здурить мій гіпофіз, він буде думати, що фолікули з яйцеклітинами виробляються і припинить виробляти підвищену кількість Фолікул-Стимулюючого Гормону (ФСГ). Це дає яйникам можливість відпочити, і не вирощувати фолікули. Зарядитись силами перед тим як їх почнуть дуже сильно стимулювати, щоб вони виростили одночасно багато якісних яйцеклітин. І після цього, наступного циклу лікування буде проходити за стандартним Антагоніст протоколом, про який постараюсь описувати по ходу справи.
Для тих хто не знає, я живу в США, тому зі страху перекласти щось неправильно, я буду час від часу подавати терміни на англійській. При бажанні можете мене поправляти.
З наклейками почуваюсь нормально тільки зранку трохи голова "легка" була, так як коли нахилишся, а потім різко встанеш. Але до обіду перейшло.

Люди

Колись люди часто мене питались: Чи в тебе є діти? І коли я відповідала, що ні, не маю, часто чула у відповідь: ти ще молода, ще маєш час!
Останні пару років, я вже не чую, що ще маю час. Зараз коли мене запитують, відповідаю коротким ні, і стараюсь змінити тему. Знайомі вже навіть не питають, і я це розумію. Підозрюють проблеми, не хочуть чіпати делікатну тему. Коли розмова в жіночій компанії заходить за дітей, я стаю невидима. Мене оминають. І в мене неминуче виникає відчуття, що я якась не така. Я вже в віці коли не хочеться бути такою як всі, і оце почуття що я якась не така, не означає що хочу бути схожою на сусідку чи подругу. Це відчуття, що щось фундаментальне в мені не так, щось зломане, браковане. І головою я розумію, що це все не так, а на душі всерівно важко. Тому що віра в цю бракованість сидить дуже глибоко, думаю.
А от мій чоловік, коли його питають чи в нас є діти, гордо відповідає: Ще ні! або: Ми над цим працюємо! Це мене дуже приємно, що в нього є віра і впевненність, навіть якщо без підстав. Хтось мусить бути оптимістом в сім"ї.

А тепер про як воно болить...

Подруга прочитала мій попередній допис і сказала, що прочитавши  хтось хто не знає що я переживаю, не подумає що то важко. Я згідна, вийшло суховато.

Ось один з моїх діалогів з Богом, які відбуваються в моїй голові на тему мого безпліддя.
Я - Боже, за що мені така кара?
Бог -Це не кара, це урок.
Я - Але чому я, чому мені такий важкий урок дістався? Хіба ти не знаєш, що я з чоловіком одні однісінькі в чужій країні і ми так хочемо мати тут свою сім"ю?
Бог - Ти не можеш хотіти дитину тому що ти боїшся бути на старості сама в чужії країні. Ти мусиш її хотіти з любові.
Я - Я і буду її любити, я вже пожила, маю чому навчити, маю терпіння, розумію, що в житті цінити треба.
Бог - На все свій час.
Я - Мій час стікає, в мене вже шансів мало. Я залишусь у розбитого корита.
Бог-Я тебе не залишу. Не завжди те що ти хочеш є для тебе добрим.
Я - Я знаю це за те що я колись не хотіла дітей, вони мене навіть нервували і я не розуміла чому їх жінки хочуть, потім не хотіла їх на даний момент, а десь в майбутньому, тепер вже хочу, але мушу перейти через ці всі випробування, не знаючи який буде кінцевий результат.
Бог - Ти мусиш вірити, що я хочу найкраще для тебе.
Я - Ти напевно знаєш, що я буду поганою мамою і виховаю погану дитину, тому ти мене зробив пустоцвітом.

І так безкінечно. Я інколи знахожу якийсь спокій, перестаю думати, заспокоююсь, віддаюсь на ласку Божу. Але ненадовго. Думки про те, що я бракована обов"язково повертаються і невпинно п"ють мої сили.

Про наболіле

Я знаю, мене довго тут не було.Подруга нагадала мені про блог і  захотілось щось написати. Але я не буду обіцяти, що відтепер постараюсь писати щодня чи щотижня. Не хочеться заганяти себе в якісь рамки, і потім визнавати, що я знову не дотрималась свого плану чи обіцянки. В житті є багато речей обов"язкових, і я хочу щоб написання дописів в блозі було тільки для задоволення. Тому не судіть строго, якщо я знову зникну на довгий час.
В силу змін які стались в мому житті, останні місяці я подумувала відкрити новий блог, де я б була повністю інкогніто, з одним винятком. Декілька людей, котрі читають мій блог (коли є що читати) знають мене особисто, а те про що хочеться писати є дуже особисте. Але спробую продовжувати писати тут, де мене декотрі читачі знають, тому що хочу трохи більше світла пролити на проблему з котрою зіткнулась останні місяці. Можливо комусь це допоможе, якщо вже зіткнулись чи колись зіткнуться з чимось подібним. Також хочеться, щоб навіть ті, що ніколи не будуть мати справи з моєю проблемою ( і я нікому цього не бажаю) мали трохи більше розуміння про це.
Мова йде про безпліддя. 
Минулої весни я дізналась, що шансів завагітніти природнім шляхом в мене нуль. Я завжди народження дітей відкладала в довгий ящик: робила кар"єру, збирала гроші, чекала на власну хату, переїжджала в інший штат.... В мене завжди була купа причин. А час вже підганяє, мені в цьому році виповнилось 35 років (я не знаю як їх так багато набралось в мене). Отож ще минулого року ми з чоловіком вирішили, що час збільшувати сім"ю. Після декількох місяців непродуктивних спроб, звернулись до лікарів і дізнались, що легким шляхом дитина нам не прийде.
Наші опції - штучне запліднення або всиновлення. Перша спроба штучного запліднення була невдала, лікування було припинене через те, що моя тонка дітонароджувальна система не реагувала на кінські дози гормонів якими я себе шпигувала чотири рази в день. Причиною цього є те, що резерв моїх яйцеклітин вже є дуже малий і виростити багато якісних дуже важко, а це є необхідно для успішного штучного запліднення.
За пару днів я починаю другий курс лікування, зі зміненим протоколом лікування, в надії що ще вдасться виростити декілька здорових яйцеклітин і народити здорову манюню.
Оце так коротко про те що відбувалось в мому житті минулі місяці.
Далі буде, hopefully...