Вчора на 7:30 їздила в малу клініку на УЗ. Виявляється що два фолікули вирвались вперед і ростуть швидкими темпами, решта пасуть задніх. Це не є добре, тому що потрібно щоб вони всі росли і дозріли одночасно. Це, в принципі, нормальний процес. В жінки природньо розвивається декілька фолікулів кожного місяця і ближче до часу овуляції тільки один і дуже рідко два з них стають домінантними, розвиваються і дозрівають до кінця. Це такий собі природній запобіжник, щоб не запдіднювалась більше ніж одна або дві яйцеклітини. Ліки які я приймаю повинні цей запобіжник відключити і всі фолікули повинні розвиватись рівномірно. На жаль, цього не відбувається.
Після УЗ медсестра-координатор сказала, що вони дадуть мені знати що лікар сказав подивившись на УЗ але що на її думку все виглядає не дуже добре. Сказала, що можливо знову, як і з ЗІВ №1, скажуть зупинити стимуляцію, бо нема сенсу продовжувати. І потім мене питає: Чи ти думала про використання донорної яйцеклітини для того щоб завагітніти? Я аж сперлась на стіну коло якої стояла, не знаю чому, але зразу стала потрібна якась опора. Я сказала, що так, думали, але вирішили ще пробувати з моїми. Мені вже один раз лікар це пропонував, після невдалого ЗІВ№1. Потім вона сказала, що вишле мені брошури про запліднення донорними яйцеклітинами і що дасть знати пізніше що сказав лікар.
По дорозі назад з клініки на роботу сум розлився по тілу густим, тягучим медом. І стало дуже, дуже важко на душі. Стало боляче і шкода мого тата сироту, бо на мені може обламатись його генетична гілка, стало шкода мого чоловіка, який через це все мусить зі мною проходити, шкода стало моїх племінників, які можуть ніколи не мати двоюрідних. І ще якась така біль від того, що не знаю який крок буде правильний (продовжувати з своїми неякісними яйцеклітинами чи думати про донорські) і скільки часу ще це випробування буде продовжуватись, і який буде результат в кінці кінців. Я не є готова здатися в боротьбі за свою біологічну дитину. Кожен раз я думаю про цю всю справу з донуванням - в душі піднімається бунт. Я просто не готова, можливо ще не готова, до цього кроку. Я не можу змиритись з тим, що ця дитина яку народжу не буде мати моїх генів, і я ніколи не впізнаю в ній своїх очей, носа чи волосся....
Десь ближче до обіду, подзвонила медсестра і сказала, що лікар вирішив продовжувати стимуляцію і приїхати на УЗ в четвер, за 3 дні. Я була здивована, розраховувала на протилежне. Він або бачить, що є якийсь шанс, або хоче мені показати, що пробували все що могли і ніяк не виходить. Я згідна продовжувати далі. Ліки я вже купила, повернути назад їх і так не можна. І десь жевріє надія, що станеться чудо і на четвер всі мої фолікули стануть такі як треба. Ха-ха...
З сьогоднішнього дня я приймаю естрадіол в таблетках 2 рази в день, продовжую ін"єкції Фоллістиму по 225 IU, Репронекс по три ампули і знову починаю колоти головнубільспричиняючий Ганірелікс.
Хто його знає,от минулого разу було ж навпаки ,два фолікули були меншими.До четверга,ще є час ... візмуть і всі гарно виростуть :-)
ВідповістиВидалитиА чому в лікарні говорять про донора,невже ЗІВ №2 це остання спроба і в разі потреби, лікування повторити не можна ?
Минулого разу два були дуже маленькі, решта більш-менш однакові. А в понеділок УЗ показало, що 2 стали інтенсивно рости, а решта не збільшились в розмірі взагалі.
ВідповістиВидалитиПовторити можна, звичайно. Лікарі бачать по результатах тестів і аналізів, і по свому досвіду, що я погано відповідаю на стимуляцію, і розуміють, що шансів мало. В жінок які погано відповідають на стимуляцію переважно ще й якість яйцеклітини погана, вони або запліднюються або ембріони потім не імплантуються. Ну і звичайно тому що це все дуже дорого коштує ($15-20 тисяч одне лікування), пробувати без якихось більш-менш обнадійливих шансів на успіх просто нема сенсу. На жаль фінансові ресурси вечерпні і нічого тут не поробиш. Тому лікарі, беручи це все до уваги, рекомендують не трати силу і гроші стараючись завагітніти з своїми, а брати донорну яйцеклітину і мати набагато більші шанси на успіх.
Я читала про жінок які пробували 4 і навіть 5 ЗІВ без успіху...
ЗІВ це не срібна куля. Багато факторів впливає на результат лікування на кожному етапі цього процесу. Багато з цих факторів жінка ні сама жінка ні чоловік не можуть контролювати.
Але я все ж таки надіюсь на чудо. Що мені залишається робити в даний момент? :-)
Звичайно, не опускати рук. І хто може говорити про шанси, медична статистика, лікарі ,якщо навіть і дуже професійні, тільки люди.Наш організм й досі скринька Пандори,є випадки ,які ні наука ,ні медицина пояснити не можуть.
ВідповістиВидалитиЛікування дороге (здається в Україні такіж ціни, тільки в національній валюті)і це дуже несправедливо,що такий фактор впливає на можливість позитивного результату.Так, в багатьох не виходить але є й ті,що стають щасливими батьками.Й коли б в це не вірили, то лікування було б тільки ширмою,що відгороджує від правди.
І я думаю,Улянка, що Ви будете найкращою,найлагіднішою мамою для своєї малечі. Що це тільки питання часу і життя саме підкаже правильне рішення,що і як робити.Не терзайте себе думками, бо лікування і так забирає стільки сил та здоров"я ... бережіть себе.
Дякую за добрі слова, за підтримку. Так, дуже шкода, що фінансові ресурси визначають які шанси в пари є народити дитину. Деякі пари не можуть собі позволити ніякого лікування, і це дуже сумно і несправедливо.
ВідповістиВидалитиЗвичано, що стараюсь дивитись на все оптимістично, з надією. Але бувають дні, що думки як чорні хмари в голові крутяться і нема сили їх розігнати.
Нехай цих днів буде якнайменше ...
ВідповістиВидалитиЗ мене взагалі поганий оптиміст (як показує життя), я скоріше реаліст з душком писиміста ;-))),та все одно вірю,що з хорошими людьми таки трапляються хороші речі :-)
В мене, як завжди, купа думок, невпорядкованих і метушливих...
ВідповістиВидалитиЯ сподіваюсь, що цей шлях, котрим ідеш - stairways to heaven. Більше нічого сказати не можу, я просто сподіваюсь, разом з тобою, Улясику.
І знаєш, мене от зачепило... Ти думала, що для тебе важливіше - передати свої гени комусь, чи виростити людину? Я розумію, що ідеальним було б сполучення першого з другим, але якщо облишити ідеали, то що, все таки?
Як я вже написала в подальшому дописі, звичайно що народити і виховати дитину. І знаю, що буду її безмежно любити і ніякої різниці не буде моя чи не моя генетично. Мені важко пояснити цей біль втрати за свою генетику, я не можу цього передати словами. Це треба відчути, справді... Я обіцяю подумати про це більше, щоб якось вбрати це в слова і викласти в дописі.
ВідповістиВидалити