День після забирання

Сьогодні почуваюсь краще. Живіт ще болить коли ходжу або сиджу, і тільки трохи ниє коли лежу. Вже не такий вздутий і болючий як вчора, і голова вже світліша, бо розвіявся туман анестезії. На роботу я не пішла, і проводжу якнайбільше часу  в ліжку. Я не розраховувала, що буду себе настільки погано почувати після цієї процедури. З прочитаного і почутого знала, що трохи болить, ниє, вздуває, але в загальному нічого страшного і можна наступного дня йти на роботу. Я виявилась однією з винятків кого боліло дуже. Коли лежу в ліжку мене мучить совість, що я валяюсь в ліжку і не пішла на роботу. Коли встаю і пройдуся по хаті - починає боліти і я заспокоююсь, що мій вихідний все ж таки необхідний.
Приблизно через 5 годин я маю дзвонити в лабораторію, щоб отримати звіт про запліднення яйцеклітин які в мене вчора забрали. Стараюсь дуже не мріяти і залишатись спокійною. Але все ж таки час від часу з"являється думка, що може десь там за 165 км звідси ростуть собі гарненько малюсінькі ембріончики - мої майбутні діти. Коли про це думаю, то поневолі посміхаюсь сама до себе.
З одної сторони я рада, що забрали тільки 3 яйцеклітини і не може бути більше ніж три ембріони. Тому що плануємо підсадити два ембріони, а якщо буде ще й третій то його кріопрезервуємо і проведемо запліднення через рік чи два. Тобто, перед нами не постане питання що робити з рештою, якби їх було дуже багато. Я знаю, що церква дуже засуджує знищення ембріонів і я з цим згідна і розділяю цю точку зору. Коли ми з чоловіком в клініці підписували згоду на лікування, ми зазначили, що у випадку якщо б ми з ним загинули і в нас залишились в клініці кріопрезервовані ембріони, щоб їх донували іншій бездітній парі. На вибір було три опції: знищити, передати науці для експериментів і донувати. Ми вибрали найбільш гуманну опцію, на нашу думку. Я розумію, що в випадку донації всяке може статись, тому що не знаємо в якій сім"ї діти з цих ембріонів будуть народженні. Але все ж таки вибрали шанс на життя.
Церква також засуджує використання донорських яйцеклітин чи сперми, тому що це порушує генетичну єдність сім"ї. І от з цією позицією я цілком не згідна. Хоча дуже мені важко коли подумаю, що можливо якраз це мене і чекає. І ще цілком не змирилась і не прийняла це для себе. Мені боляче розуміти, що на мені може закінчитись генетична гілка моєї родини, але я знаю, що це змирення прийде, потрібен час. Народити дитину, це дати життя, це додати в світ любові. І я повністю впевнена, що любила б таку дитину як свою рідну. Забороняючи використовувати донорні яйцеклітини чи сперму, це залишити страждати бездітну пару, це сльози і відчай. І я не вірю, що Бог хоче страждання. Так, Він ставить деяких людей на важку дорогу ( і інколи важко змиритись, що саме тебе поставлено на таку дорогу), але не вірю, що Його мета для цих людей - ціле життя наповнене стражданням. Я за те, щоб пари мали вибір яким шляхом їм стати батьками, чи не ставати ними взагалі.
Поки я тут розписувала свої погляди, пройшла година часу. За чотири години буду дзвонити в лабораторію за результатом. Тримайте за нас кулаки! Дякую! Обов"язкого напишу про результат, як тільки знатиму.