Колись люди часто мене питались: Чи в тебе є діти? І коли я відповідала, що ні, не маю, часто чула у відповідь: ти ще молода, ще маєш час!
Останні пару років, я вже не чую, що ще маю час. Зараз коли мене запитують, відповідаю коротким ні, і стараюсь змінити тему. Знайомі вже навіть не питають, і я це розумію. Підозрюють проблеми, не хочуть чіпати делікатну тему. Коли розмова в жіночій компанії заходить за дітей, я стаю невидима. Мене оминають. І в мене неминуче виникає відчуття, що я якась не така. Я вже в віці коли не хочеться бути такою як всі, і оце почуття що я якась не така, не означає що хочу бути схожою на сусідку чи подругу. Це відчуття, що щось фундаментальне в мені не так, щось зломане, браковане. І головою я розумію, що це все не так, а на душі всерівно важко. Тому що віра в цю бракованість сидить дуже глибоко, думаю.
А от мій чоловік, коли його питають чи в нас є діти, гордо відповідає: Ще ні! або: Ми над цим працюємо! Це мене дуже приємно, що в нього є віра і впевненність, навіть якщо без підстав. Хтось мусить бути оптимістом в сім"ї.
Не знаю чи доречно, та розповім ще одну історію з життя.Це так,щоб оптимізм був і у Вас.
ВідповістиВидалитиВ компанії,якій я працювала, була дуже активна і успішна жінка,як розказували інші,щей з вродженим почуттям гумору ;-) Так от ,їй з чоловіком 12 років як поставили діагноз безпліддя. Будучи в віці 45 років і зіштовхнувшись з змінами в організмі, списала на вікове - клімакс. Життя йшло своїм плином, робота в рекламному відділі, відрядження і зрештою відпустка на морі. Приїхавши ,дещо її таки насторожило, а саме таємниче серцебиття ;-)))В це важко було повірити, та вона таки була вагітна ,щей на досить пізньому терміні.Так видно мало бути, бо хто зна чи пішла б вона це.А так вибору не було, змирившись, прийнявши ,що в її житті вже не буде дітей ,тепер змушена була прийняти інший факт. Так народився Єгор(татові-50, мамі- 45).Період виношування і самі пологи були дуже важкі, та тепер це не важливо. Єгорові вже три рочки. Щастя ,якого вони не чекали і вже мабуть і не хотіли.А воно прийшло, правда через довгих 12 років.
Я думаю, це було чудо, бо іншого пояснення важко знайти.І навіть, здавалося б в таких безнадійних випадках надія є.
IriS, я вдячна за бажання мене розрадити, мені приємно. Але такої можливості на чудо як у Вашої знайомої в мене нема. Я не маю абсолютно ніякого шансу завагітніти випадково і дуже мало шансів завагітніти за допомогою штучного запліднення. Одну фалопієву трубу мені видалили через позаматкову вагітність декілька років назад. Вагітність була випадкова. Друга на той час була в порядку, і лікарі казали, що все буде добре коли захочу мати дитину, хіба може зайняти трохи більше часу. І от минулої весни, ми довідались що щось сталось з другою, вона тепер повністю закрита. Залишилось штучне запліднення, з дуже малими шансами на успіх. Через низький резерв яйцеклітин, або передчасне старіння яйників.Тобто, нічого випадкового в мене статись не може. Штучне запліднення важкий процес, я постараюсь пізніше детальніше описати, але я мушу через нього пройти, щоб знати що зробила все що могла.
ВідповістиВидалитиЯкщо чесно,мені здається,що я не те що дописувати ,а читати цього не маю права.Така відвертісь частково бентежить,частково вводить в ступор (можливо тому,що і я від цього не застрахована)та вона просто не може залишити байдужою .Мабуть ,я не розрадити хочу, бо для цього є близькі і віддані люди ...
ВідповістиВидалитиЯ розумію Ваше дратування,мені і справді навіть важко достеменно уявити через ,що Ви проходите.І випадки з чужими хепіендами,зовсім не схожими на Вашу історію і мабуть не зовсім близькими до Ваших інтимних переживань, здаються незграбним співчуттям.
Та, я хочу вірити,що все у Вас буде добре!
Iris, для мене те, що Танцюристка почала писати про свою проблему було досить несподівано, але тепер я бачу, що можливо, це було потрібно зробити давніше. Хоча ні - до того вона мусила дозріти.
ВідповістиВидалитиЦе не випускання пари, однозначно. Це боротьба.
Дорога IriS, Ваші співчуття не незграбні. І, чесно, я не роздратувалась. Хоча був в мене спочатку такий період, коли я просто ненавиділа коли мені наводили всякі прикладів щасливих вагітностей, чи просто безпідставно хотіли переконати в тому, що все буде добре, тому що ситуація в мене інакша. Але це пройшло, і я зараз сприймаю любе співчуття як бажання мені чимось допомогти. І я за це вдячна, справді. Моя відповідь була дуже детальною, тому що я хотіла своїх читачів ввести більше в курс справи, Вас зокрема. І так би мовити, не викидувати слів з пісні. Як розказувати, то про все. Я ще й сама не дуже комфортно почуваюсь з такою відвертістю, але сподіваюсь, що колись комусь (я нікому цього не бажаю) буде розрадою знати, що хтось вже через щось подібне пройшов.
ВідповістиВидалити