Ґрейс (продовження)

Виставляю продовження історії про Ґрейс, спеціально для читача duncan. Початок читайте тут.

Діти Ґрейс, хоча й провідували її, не мали доброї уяви з якою швидкістю здоров'я Ґрейс деградувало. Коли вони приходили, вона з тої радості, чи що, звідкись брала якісь моральні сили, щоб знаходитись в теперішньому часі і не втікати в світ своїх галюнів. Тобто, для них картина її здоров'я виглядала набагато кращою ніж для мене. Вона могла мати з ними змістовну розмову, і як тільки вони йшли геть, починула плутати де вона є, з ким розмовляє, і дратувалась дуже з цієї причини.

І навіть коли вона в обідню годину заявляла їм, що ще навіть не снідала, а я запевняла що це не так і описувала, що Ґрейс їла на сніданок, вони все списували на її особливе почуття гумору. Їм не дуже вірилось, що вона вже навіть не пам'ятає, чи їла.

Десь через чотири місяці стався нещасний випадок. Ґрейс зламала ногу. Сталось це у мій вихідний день, коли з Ґрейс ночувала її донька. Грейс прокинулась тої ночі, блукала по хаті, зашпорталася в темноті і впала. Цього б не сталось, але її донька, як і решта дітей, не розуміли що їхня мама вже дуже хвора і що за нею потрібен дуже пильний нагляд.

Перелом не був дуже поганим, але через її вік, все не обійшлось простим накладанням ґіпсу, її положили в лікарню, надовго. Я боялась, що втрачу роботу. Але її родина попросила мене жити в Ґрейс хаті і чекати поки та повернеться з лікарні.

Пролежала вона в лікарні 2 місяці, я весь цей час просто жила в її хаті і розважала кота. 3 рази на тиждень відвідувала її в лікарні. Після її повернення додому, дуже швидко стало зрозуміло, що не дивлячись на те, що зламана кістка зрослась, через свою хворобу Ґрейс назавжди відівчилась ходити, не могла ступити і кроку, ноги її не слухались, падала. З того часу вона завжди знаходилась в інвалідному кріслі.

Проблемою ставало те, що час від часу вона забувала, що не може ходити і намагалася встати з крісла і йти. Доглядати за нею треба було все пильніше і пильніше, щоб часом знову не впала. Ще трохи згодом, я почала її припинати в кріслі ременем, щоб не могла встати, бо вслідкувати за нею мені одній було дуже важко.

Вночі, коли спала, Грейс теж пробувала вставати, то мусіли її ліжко обставити металевими перилами, обмотаними поролоном. Ліжко нагадувало гігантський дитячий манеж. Отак, потрохи, Ґрейс перетворилась в стару, зовсім безпорадну дитину.

Настав момент коли я відчула, що не справляюся з роботою, бо Ґрейс стала такою, що було неможливо від неї відійти ні вдень ні вночі. Свої ночі я стала проводити в фотелі в її спальні. 25 разів на ніч вона хотіла встати з ліжка і десь йти, треба було без перестанку її заспокоювати. Вдень я була вічно невиспана, де сіла там засинала, боялась, що через це я її не впильную і вона собі щось зробить. Я вирішила звільнитися і шукати іншу роботу.

На той час, пройшло вже десь 10 місяців, Ґрейс дуже до мене звикла. Навіть, якимось чином, запам'ятала як мене звати. Але власних дітей вона почала забувати, не впізнавала їх, не розуміла хто до неї приходить і що від неї хочуть. Діти її порадились і щоб мене втримати, запропонували залишитись з умовою, що вони наймуть ще одну жінку, яка працюватиме в нічну зміну. Я залишилась. Стало трохи легше, бо хоча б вночі я не мусіла думати про Ґрейс і могла спокійно виспатись.

Поступово Ґрейс стала більше спати, менше їсти, менше говорити. В один день стало зрозумілим, що вона забула як їсти, могла лишень пити. Потім перестала реагувати на навколишнє середовище взагалі, весь час спала. Тоді її сім'я вирішила найняти спеціальний сервіс, що називається Госпіс. Цей сервіс розрахований спеціально для людей котрі скоро помруть. Вони забезпечують комфортні і безболісні останні дні життя помираючому, а токож надають моральну підтримку родині.

Все підходило до кінця. Мене вже там не треба було. Я звільнилась.

Ґрейс померла приблизно тиждень після того як я пішла геть. Її дочка задзвонила мені і повідомила про це. Я була на похороні, і він мене вразив неабияк. Похорон робився, тут так заведено, в похоронному домі, що вже було для мене незвичним і надавало цій сумній події якоїсь непотрібної помпезності. Я почувала себе незручно, бо не знала як себе поводити, що робити і що говорити. Друге - Ґрейс так добре загримували, що коли я підійшла попрощатись - не вірилось, що це вона там лежить. Виглядала на років 20 молодшою, то не була Ґрейс яку я знала.

Кота усипили, кремували, поставили в гарне поделко, і поховали разом з Ґрейс. Ніхто не хотів за ним доглядати і дати йому спокійно дожити своє життя.

Всього пропрацювала я там 18 місяців. Я дотепер підтримую зв'язок з одною з її доньок.