Подруга прочитала мій попередній допис і сказала, що прочитавши хтось хто не знає що я переживаю, не подумає що то важко. Я згідна, вийшло суховато.
Ось один з моїх діалогів з Богом, які відбуваються в моїй голові на тему мого безпліддя.
Я - Боже, за що мені така кара?
Бог -Це не кара, це урок.
Я - Але чому я, чому мені такий важкий урок дістався? Хіба ти не знаєш, що я з чоловіком одні однісінькі в чужій країні і ми так хочемо мати тут свою сім"ю?
Бог - Ти не можеш хотіти дитину тому що ти боїшся бути на старості сама в чужії країні. Ти мусиш її хотіти з любові.
Я - Я і буду її любити, я вже пожила, маю чому навчити, маю терпіння, розумію, що в житті цінити треба.
Бог - На все свій час.
Я - Мій час стікає, в мене вже шансів мало. Я залишусь у розбитого корита.
Бог-Я тебе не залишу. Не завжди те що ти хочеш є для тебе добрим.
Я - Я знаю це за те що я колись не хотіла дітей, вони мене навіть нервували і я не розуміла чому їх жінки хочуть, потім не хотіла їх на даний момент, а десь в майбутньому, тепер вже хочу, але мушу перейти через ці всі випробування, не знаючи який буде кінцевий результат.
Бог - Ти мусиш вірити, що я хочу найкраще для тебе.
Я - Ти напевно знаєш, що я буду поганою мамою і виховаю погану дитину, тому ти мене зробив пустоцвітом.
І так безкінечно. Я інколи знахожу якийсь спокій, перестаю думати, заспокоююсь, віддаюсь на ласку Божу. Але ненадовго. Думки про те, що я бракована обов"язково повертаються і невпинно п"ють мої сили.
Знаєш,якщо попередній допис був сухим, то цей більше розказує про сприйняття себе.
ВідповістиВидалитиМи вже багато про це говорили.
З того діалогу бачу, що ти все правильно розумієш - наявність у людини і десятка дітей не говорить про її НЕпустоцвітність.
Будь ласка, не ображайся, коли почуєш від мене слово "змиритись". Не думай, що мені, котра має трьох, легко це слово говорити. Просто існує можливість, що Бог приготував тобі іншу дорогу. І змиритись треба для того, щоб її знайти, віднайшовши спокій.
А ще. "Змиритись" - не означає облишити надії...
Напевне ніякі слова чи пояснення не розкажуть про біль.І хто стикаєься з такою проблемою думає,що гірше й придумати годі,а хто її не має ,добре,що це не зімною.
ВідповістиВидалитиТак сталось, що в моєму оточенні є люди в яких були і є такого ж роду проблеми , це зовсім молоді дівчата ,яким не більше 25 років.Хтось лікується вже роками,хтось навіть говорити не хоче,опускають очі ніби це щось постидне.
Моя подруга,ніяк не могла завагітніти (пробували тільки пів року),як я не намагалась її втішити,знайти якісь пояснення та все було без толку.Вона казала, я все розумію, та прийняти не можу... я дуже хочу дитину .. так хочу,що це єдине про що можу думати.
Зараз вона на 9 місяці , і от от народить. Історія з хепі ендом, та мені навіть важко уявити як би вона справлялась далі, коли б це тривало не пів року, а декілька.
Я думаю, це не потрібно сприймати як випробування. Дитина це дар, та це не єдиний дар який є в житті. Комусь дається одне, а хтось знаходить свій дар в іншому або іншим способом.Це "важкий" шлях до гармонії з собою.
Я знаю,що тут не можливо втішити,як би цього не хотів.І філософствування не допомагають, нічого не допомагає,коли це в тобі.Та нам дається надія, і раз вона є,значить життя продовжується.
Я розумію, що треба змиритись. Це важко. І не станеться швидко, це цілий процес. Я мушу змиритись з втратою, оплакати її, мусить мене то відболіти. Потім відкрити очі і віднайти ту мою іншу дорогу. Наразі почуття втрати ще не повністю виплакане, не переболіло. В голові постійно крутиться: за що, чому я? Я розумію, що це мій урок, чи доля, чи називайте це як хочете, але зразу постає питання: що я таке зробила, що мені такий важкий урок дістався?
ВідповістиВидалитиМоя мила танцюристко
ВідповістиВидалитито не мусить бути урок чи кара.
Дурний приклад приведу - уяви, що дитина в тебе була і не стало. Що легше тобі б було нести - неплідність чи втрату?
Я це також розумію, бо деколи найгірше в житті є даром, що допомогає відкрити двері для чогось іншого в житті. Для чогось що є велике і добре, що допоможе пізнати себе і так далі. Але зараз воно болить, дуже...
ВідповістиВидалитиЗвичайно що краще ніколи не мати дитини, ніж її народити і втратити. Безперечно. Але не можна комусь казати не плач, що тобі відрізали руку, бо комусь відрізали дві ноги. Воно мене всерівно буде боліти. Звичайно я вдячна за все інше що в житті маю, і знаю, що моя ситуація не найгірша. Але воно всерівно болить, і я мушу цей біль пережити. Все пройде в свій час. Найгірше що не знаю коли ця моя подорож до материнства закінчиться і яким буде результат. Невідомість.
>Але воно всерівно болить, і я мушу цей біль пережити. Все пройде в свій час.
ВідповістиВидалитиЯ можу сказати навіть, що не пройде. Моя втрата болить мене до сих пір, хоча вже пройшло більш, як десять років. Так, це не різка біль свіжої рани, це тупа, ниюча біль втрати, котру заповнили інші речі.
... продовжую через півгодини
Хочеться сказати, що ще не час говорити про неминучий біль, але не хочеться тебе заспокоювати. Хіба пораджу прийняти оту Невідомість таку, як є.