Подробиці

Вчора аналіз крові показав що рівень ХГЛ-126, що є зовсім непогано. Завтра, в середу, маю здавати кров на аналіз ще раз, і число ХГЛ має щонайменше подвоїтись. Також вчорашній аналіз показав, що рівень прогестерону в мене дуже добрий, і лікар вирішив відмінити мої щоденні уколи прогестерону. Моїй дупі повезло, ура! Сказав, що виглядає, що мій організм чудово зі всім сам справляється.
Перше УЗ обстеження призначене на 20 грудня, я вже буду 7 тижнів і 1 день вагітна. УЗ покаже скільки зародків є, один чи два, і вже повинно прослуховуватись серцебиття. Ніяк особливих вказівок не дали, тільки наголосили продовжувати приймати пренатальні вітаміни і нічого важкого не піднімати.
Знаєте, що саме цікаве і неймовірне? День пологів вирахували на 7 серпня - день мого народження. Я розумію, що мало жінок родять коли їм порахували, але всерівно дуже цікаве співпадіння. Надіюсь, що це на удачу.
Ніяких симптомів ще не відчуваю, тільки дуже сьогодні була втомлена і сонна. На що коліжанка Оля відповіла, що чим далі в ліс тим більше дров. Мала на увазі, що це потрохи отак всі ознаки вилазити будуть.
Чоловік дуже радий звичайно, але вже пожалівся, що дуже довго чекати. Нетерплячий.

Офіційно повідомляю...

Я вагітна!!!
Знову, дуже Всім вдячна хто за мене думав, переживав, молився, тримав кулаки, бажав мені успіху!!! Здійснилось!!!
Я пізніше обіцяю написати більший допис, зі всіма деталями про наступний крок і так далі...

Невже?!

Нарешті прийшов день, щоб робити тест на вагітність. Cьогодні в сьомій годині ранку я вже була в лабораторії для забирання крові на аналіз. Лабораторія ця в моєму місті. Там мені повідомили, що десь під обід результат перешлють електронно в клініку. Отож, чекаю на офіційний результат...
Але хочу вас всіх повідомити про попередній неофіційний але дуже обнадійливий результат - всі 4 домашні тести на вагітність які я зробила в п"ятницю, суботу, неділю і сьогодні зранку - позитивні!!! :-) Я дуже радію і з нетерпінням чекаю офіційного підтвердження.

...

Третій ембріон, що ми хотіли заморозити, припинив ділитися (рости), тобто загинув... (((

Лора Буш

Не здивуюсь якщо ви подумали- вчора про дупу, сьогодні про Лору Буш?!
Справа в тому, що нещодавно з"явилась в продажі автобіографічна книжка колишньої першої леді США, Лори Буш, під назвою Spoken from the heart. Виявляється колишній президент і його дружина теж страждали від безпліддя і довгий час старались завагітніти. Вони навіть почали процес підготування до усиновлення дитини з сиротинця в Техасі. І в цей самий час Лора Буш почала приймати "hormone treatments". Детально про лікування нічого не пишеться, і можу тільки здогадуватись що малось на увазі під "hormone treatments" на початку 80-их. Від цього лікування вона завагітніла близнятками яких успішно виносила і народила недивлячись на важкий перехід вагітності. Я книжки не читала, але попались на очі деякі уривки і відгуки. Мені дуже сподобалось як вона описує свої роки без дітей і сум за дитиною котрої ніколи не було:

     "For some years now, the wedding invitations that had once crowded the mailbox had been replaced by shower invites and pink-or-blue-beribboned baby announcements. I bought onesies or rattles, wrapped them in yellow paper, and delivered them to friends. I had done it with a happy wistfulness, believing that someday my time, my baby, would come. George and I had hoped that I would be pregnant by the end of his congressional run. Then we hoped it would be by the time his own father announced his presidential run, then by the presidential primaries, the convention, the general election. But each milestone came and went. The calendar advanced, and there was no baby.
The English language lacks the words to mourn an absence. For the loss of a parent, grandparent, spouse, child or friend, we have all manner of words and phrases, some helpful some not. Still we are conditioned to say something, even if it is only “I’m sorry for your loss.” But for an absence, for someone who was never there at all, we are wordless to capture that particular emptiness. For those who deeply want children and are denied them, those missing babies hover like silent ephemeral shadows over their lives. Who can describe the feel of a tiny hand that is never held?"

Дуже знайоме мені те почуття котре описує, той біль...

Прочитавши цей уривок, задумалась над тим, що не дивлячись на те що сім"я Буш ковтнули того горя, за 8 років президенства він нічого для пар, що страждають безпліддям не зробив. Ніц. Ні федерального закону про покриття лікування безпліддя страховими компаніями, ні якихось кроків для фондування вивчення проблем безпліддя, ні навіть офіційного визнання безпліддя як хвороби. Я навіть провірила які закони про покриття лікування безпліддя існують в Техасі, де Буш був губернатором. Виявляється Техас є одним з штатів де ніби й є покриття але ніба й нема. Закон в Техасі змушує страхові компанії пропонувати покриття лікування безпліддя, як опцію. А роботодавці ніяк не змушені це лікування в страхових компаній купувати. Отакий абсурд. Покриття ніби з страхових компаній вимагається, а роботодавці хочуть його беруть, а хочуть не беруть для своїх працівників.
Я вже була загорілась купити книжку і прочитати, але вже мені бажання пропало. Якось так сумно і неприємно стало.

Дупа

І ще хотіла пожалітись, що мене страшенно болить дупа від уколів прогестерону. Вся в твердих великих синіх гулях. І сидіти боляче і лежати боляче. Якщо вагітність настала, то треба ці уколи приймати до 8-го тижня. Але якщо треба я б терпіла по 5 чи 10 таких уколів в день, тільки щоб та вагітність настала.

Рахую дні

Ще сім днів до офіційного результату. Так довго тягнеться час! Думка " вагітна чи не вагітна?" весь час крутиться в голові. Вчора вийшла перший день на роботу, і не дивлячись на те, що мене чекала велика купа непереробленої роботи, я не могла забутись і перестати думати про те що, відбувається в моєму тілі. Це чекання справді дуже важке. Відчуваю то велику надію і бажання на позитивний результат, то закрадається страх про невдачу і переживання, і так по черзі і без кінця...
Коліжанка сьогодні спитала чи я не думала зробити домашній тест на вагітність і не чекати до наступного понеділка на аналіз крові. Ідея звичайно дуже приваблива, але справа в тому, що перед забиранням яйцеклітин і два рази після нього, по плану лікування, чоловік мені робив ін"єкції Хорионічного Гонадотропіну Людини (ХГЛ). Цей самий гормон і є гормон вагітності, який виробляється зародком і рівень якого вимірюють, щоб визначити наступила вагітність чи ні. І якщо зробити домашній тест на вагітність зараз, то можна отримати фальшивий позитивний результат, тому що в крові є залишки ХГЛ від ін"єкцій. Перечитавши купу інформації я зрозуміла, що якщо зробити домашній тест за день чи два до призначеного аналізу крові, то можна більш-менш розраховувати на правдивий результат. Хоча бувають і фальшиві негативні результати, бо вагітність настала, а рівень ХГЛ низький через особливості організму і так далі. Спочатку я думала, що зроблю домашній тест в понеділок зраненька, перед тим як їхати здавати кров. Тепер мені вже в голові крутиться думка зробити тест в неділю, щоб поскоріше знати. В клініці мене застерігали не робити домашній тест, щоб не розчаровуватись даремно, якщо буде фальшивий негативний. Але я точно знаю, що не втримаюсь.

Два маленькі горошки

Вчора, в середу, ми з чоловіком їздили в велику клініку де мені зробили переніс ембріонів. Приїхавши в клініку, нам з чоловіком вручили лікарняний одяг. Так, чоловіку теж. Він був присутній при процедурі. Ми переоділись і мені вручили випити шклянку води, тому що процедура має проводитись при повному сечовому міхурі. Після цього нас завели в операційну кімнату, ту саму де мені робили забір яйцеклітин. Розказали де мені лягти, а чоловікові сісти і сказали, що за пару хвилин прийде ембріолог з нами обсудити які ембріони будуть переносити. Ембріолог прийшла з фотографіями наших ембріонів, і показала два які вона обрала для переносу. Один з ембріонів, вона сказала, є майже перфект - 7 клітин, без фрагментації, більш менш однаковий розмір всіх 7-ми бластомірів (клітин). Другий - 6 клітин, з невеликою фрагментацією. Перший і другий вона зазначила для перенесення. Третій - 5 клітин, з значною кількістю фрагментації. Ембріолог сказала, що третій будуть вирощувати до п"ятниці і якщо він продовжуватиме ділитись, його кріопрезервують. Ми зі всім погодились, вона вручила нам аркуш паперу з фотографіями і сказала, що скоро прийдуть лікарі робити процедуру. Ми з чоловіком, по черзі дивились на фотографії і посміхались. Важко вірилось, що все це справді відбувається. Скільком парам дається можливість побачити фото своїх майбутніх дітей коли вони 7, 6 і 5 клітиночок в розмірі?
Прийшли дві медсестри, два лікарі і інтерн. Нас попередньо спитали дозволу за студента-інтерна і ми погодились, щоб він був присутній при процедурі. Хто зна, може він майбутнє світило репродуктивної ендокринології? Сама процедура була безболісна і тривала приблизно 5 хвилин, більшість цього часу були підготовчі роботи. Сам переніс зайняв секунд 30-40. Все виглядає приблизно так - в шийку матки вставляється вузький катетер і вводиться на певну глибину в порожнину матки, потім через цей катетер в матку вводять ембріони разом з якоюсь рідиною, я так думаю з тою в якій вони вирощувались. Глибину введення катетеру контролюють за допомогою УЗ. Ми навіть бачили на екрані УЗ коли два маленькі горошки-ембріончики  хлюпнулися в матку. Самі ембріони звичайно дуже маленькі і їх не побачиш, але нам пояснили, що вони мають якісь бульбашки навколо себе і завдяки цьому можна бачити момент коли вони попадаються в матку. Після цього, для контролю, катетер яким вводили ембріони, через віконечко передали ембріологу, яка під міскроскопом переконалась, що ембріонів в катетері нема, тобто були успішно перенесені.
Після перенесення, мені треба було залишатись в тому ж положенні в якому робили переніс, тобто з ногами догори, 30 хвилин. На протязі яких  я слухала аудіо запис, що допомагає уявити успішну імплантацію.
Після цього нам дозволили їхати додому і наказали мені провести якнайбільше часу в лежачому положенні. Що я і зробила. За винятком поїздки на сеанс голковколювання, на яке мене завезла коліжанка. Про голковколювання напишу детальніше іншим разом.
Ще один етап успішно позаду. Тест крові на вагітність призначено 29 листопада. Залишається чекати і молитись...
Починаючи з того дня коли мені зробили забирання, чоловік щовечора робить мені укол прогестерону. Прогестерон підтримує лютеїнову фазу циклу і готує слизову оболонку матки до можливого прикріплення ембріону. Також в день забору і сьогодні мвю ще вколоти Хорионічний Гонадотропін, який також підтримує лютеїнову фазу циклу.
Вночі сталась неприємність. Я проснулась і пішла на кухню попити соку. Коли брала сік з полиці в холодильнику, зачепила і розбила ампулу з Хорионічним Гонадотропіном яку мала вколоти сьогодні. Справа в тому, що майже всі ліки, що використовуються для ЗІВ не знайдеш в звичайній аптеці. Їх треба або замовляти наперед або в спеціальних аптеках, а мені потрібно зробити укол сьогодні ввечері. З самого ранку подзвонила в малу клініку і попросила Місс В мені допомогти. Вона видзвонила аптеки в мому місті, знайшла одну що має одну ампулу потрібного лікарства, переслала їм рецепт і передзвонила мені, що кризис позаду. Я не знаю, що б я без неї робила. До речі, коли я з нею розмовляла, вона сказала, що їй дуже буо цікаво про результати мого забору і запліднення і вона спеціально дзвонила в велику клініку довідатись. Я відчула себе трохи винною, що сама не додумалась їй подзвонити, але я поняття не мала, що в неї тої інформації на компі нема.
І так, попереду 11 днів чекання...

Результат

Подзвонила я за результатом. Гарна цьоця медсестра записала мені повідомлення, що сподівається що я себе почуваю добре після вчорашньої процедури і що рада мене повідомити, що Всі Три Яйцеклітини запліднились і ми маємо три гарненькі ембріончики. Процедура переносу їх в мою матку призначена на середу о 10 годині ранку. Я до кінця повідомлення дослухати не могла, сльози радості залили очі. Я дуже, дуже, дуже щаслива! Це Чудо! Всі Три! Приблизно по статистиці запліднюються десь 75% забраних яйцеклітин.  Я посміхаюсь і плачу одночасно. Ще один важливий крок цього процесу успішно позаду. Тепер треба щоб гарно розвивались до середи.
Дякую Всім хто за мене думав, молився і тримав кулаки! Я всім Вам дуже, дуже вдячна!

День після забирання

Сьогодні почуваюсь краще. Живіт ще болить коли ходжу або сиджу, і тільки трохи ниє коли лежу. Вже не такий вздутий і болючий як вчора, і голова вже світліша, бо розвіявся туман анестезії. На роботу я не пішла, і проводжу якнайбільше часу  в ліжку. Я не розраховувала, що буду себе настільки погано почувати після цієї процедури. З прочитаного і почутого знала, що трохи болить, ниє, вздуває, але в загальному нічого страшного і можна наступного дня йти на роботу. Я виявилась однією з винятків кого боліло дуже. Коли лежу в ліжку мене мучить совість, що я валяюсь в ліжку і не пішла на роботу. Коли встаю і пройдуся по хаті - починає боліти і я заспокоююсь, що мій вихідний все ж таки необхідний.
Приблизно через 5 годин я маю дзвонити в лабораторію, щоб отримати звіт про запліднення яйцеклітин які в мене вчора забрали. Стараюсь дуже не мріяти і залишатись спокійною. Але все ж таки час від часу з"являється думка, що може десь там за 165 км звідси ростуть собі гарненько малюсінькі ембріончики - мої майбутні діти. Коли про це думаю, то поневолі посміхаюсь сама до себе.
З одної сторони я рада, що забрали тільки 3 яйцеклітини і не може бути більше ніж три ембріони. Тому що плануємо підсадити два ембріони, а якщо буде ще й третій то його кріопрезервуємо і проведемо запліднення через рік чи два. Тобто, перед нами не постане питання що робити з рештою, якби їх було дуже багато. Я знаю, що церква дуже засуджує знищення ембріонів і я з цим згідна і розділяю цю точку зору. Коли ми з чоловіком в клініці підписували згоду на лікування, ми зазначили, що у випадку якщо б ми з ним загинули і в нас залишились в клініці кріопрезервовані ембріони, щоб їх донували іншій бездітній парі. На вибір було три опції: знищити, передати науці для експериментів і донувати. Ми вибрали найбільш гуманну опцію, на нашу думку. Я розумію, що в випадку донації всяке може статись, тому що не знаємо в якій сім"ї діти з цих ембріонів будуть народженні. Але все ж таки вибрали шанс на життя.
Церква також засуджує використання донорських яйцеклітин чи сперми, тому що це порушує генетичну єдність сім"ї. І от з цією позицією я цілком не згідна. Хоча дуже мені важко коли подумаю, що можливо якраз це мене і чекає. І ще цілком не змирилась і не прийняла це для себе. Мені боляче розуміти, що на мені може закінчитись генетична гілка моєї родини, але я знаю, що це змирення прийде, потрібен час. Народити дитину, це дати життя, це додати в світ любові. І я повністю впевнена, що любила б таку дитину як свою рідну. Забороняючи використовувати донорні яйцеклітини чи сперму, це залишити страждати бездітну пару, це сльози і відчай. І я не вірю, що Бог хоче страждання. Так, Він ставить деяких людей на важку дорогу ( і інколи важко змиритись, що саме тебе поставлено на таку дорогу), але не вірю, що Його мета для цих людей - ціле життя наповнене стражданням. Я за те, щоб пари мали вибір яким шляхом їм стати батьками, чи не ставати ними взагалі.
Поки я тут розписувала свої погляди, пройшла година часу. За чотири години буду дзвонити в лабораторію за результатом. Тримайте за нас кулаки! Дякую! Обов"язкого напишу про результат, як тільки знатиму.

Купа драми і крихти надії

В четвер вранці була на УЗ, яке показало, що є три фолікули потрібного розміру. По правилам клініки забирання яйцеклітин не роблять при наявності менше ніж 4 фолікулів потрібного розміру, але медсестра координатор мене обнадіяла, сказавши, що в мому випадку лікарі напевно вирішать робити забір яйцеклітин, так як кращої відповіді на стимуляцію від моїх яйників вони доб"ються.
Під вечір ця ж медсестра передзвонила і сказала, що лікарі вирішили зупинити стимуляцію і забір робити не будуть. Я її благала дати мені поговорити з одним з лікарів, і дати мені шанс їх вмовити продовжувати лікування. Вона сказала, зробити всі уколи ввечері і що вранці постарається щоб хтось з лікарів мені подзвонив.
В п"ятницю вранці, десь годину після того як я приїхала на роботу, подзвонила вже інша медсестра і попросила приїхати в малу клініку якнайшвидше для ще одного УЗ і щоб поговорити з одним з лікарів. Я лишила роботу, заїхала за чоловіком і ми погнали в клініку.
УЗ показало, що фолікули далі добре ростуть. Поговорили з лікарем. Він хотів переконатись, що ми розуміємо, що шанси всерівно малі, фолікулів мало і все це може закінчитись викиданням великих грошей на вітер. Ми сказали, що все це розуміємо і настояли на продовженні лікування.
Забирання яйцеклітин призначили на сьогодні, неділя 14-го листопада.
Сама міні операція забирання пройшла добре. І всі три фолікули мали по яйцеклітині (інколи вони бувають пусті). Завтра після обіду буду знати чи вони всі запліднились. Якщо все добре, наступної середи будуть робити підживлення - введення 3-денних ембріонів мені в матку.
Біль після забирання страшний. Мене нудить коли встаю, не можу випрямити спину. Живіт вздутий і дуже болючий. Я молю Бога, щоб в мене не було синдрому гіперстимуляції яйників. Тому що це означає що підживлення робити не будуть і прийдеться ембріони заморожувати. Я не маю сили описувати зараз гіперстимуляцію яйників, кому цікаво спитайтеся в лікаря Гугл.
На цьому закінчую допис, бо почуваюсь дуже паршиво і мушу поберегти сили.
Дякую всім хто за мене думає, і за всі побажання удачі. Це мене підтримує і додає сил. Особливе дякую моїй дорогій подрузі Олі за те що віртуально тримає мене за руку every step of the way.

ЗІВ №2, День 16

Вчора на 7:30 їздила в малу клініку на УЗ. Виявляється що два фолікули вирвались вперед і ростуть швидкими темпами, решта пасуть задніх. Це не є добре, тому що потрібно щоб вони всі росли і дозріли одночасно. Це, в принципі, нормальний процес. В жінки природньо розвивається декілька фолікулів кожного місяця і ближче до часу овуляції тільки один і дуже рідко два з них стають домінантними, розвиваються і дозрівають до кінця. Це такий собі природній запобіжник, щоб не запдіднювалась більше ніж одна або дві яйцеклітини. Ліки які я приймаю повинні цей запобіжник відключити і всі фолікули повинні розвиватись рівномірно. На жаль, цього не відбувається.
Після УЗ медсестра-координатор сказала, що вони дадуть мені знати що лікар сказав подивившись на УЗ але що на її думку все виглядає не дуже добре. Сказала, що можливо знову, як і з ЗІВ №1, скажуть зупинити стимуляцію, бо нема сенсу продовжувати. І потім мене питає: Чи ти думала про використання донорної яйцеклітини для того щоб завагітніти? Я аж сперлась на стіну коло якої стояла, не знаю чому, але зразу стала потрібна якась опора. Я сказала, що так, думали, але вирішили ще пробувати з моїми. Мені вже один раз лікар це пропонував, після невдалого ЗІВ№1. Потім вона сказала, що вишле мені брошури про запліднення донорними яйцеклітинами і що дасть знати пізніше що сказав лікар.
По дорозі назад з клініки на роботу сум розлився по тілу густим, тягучим медом. І стало дуже, дуже важко на душі. Стало боляче і шкода мого тата сироту, бо на мені може обламатись його генетична гілка, стало шкода мого чоловіка, який через це все мусить зі мною проходити, шкода стало моїх племінників, які можуть ніколи не мати двоюрідних. І ще якась така біль від того, що не знаю який крок буде правильний (продовжувати з своїми неякісними яйцеклітинами чи думати про донорські) і скільки часу ще це випробування буде продовжуватись, і який буде результат в кінці кінців. Я не є готова здатися в боротьбі за свою біологічну дитину. Кожен раз я думаю про цю всю справу з донуванням - в душі піднімається бунт. Я просто не готова, можливо ще не готова, до цього кроку. Я не можу змиритись з тим, що ця дитина яку народжу не буде мати моїх генів, і я ніколи не впізнаю в ній своїх очей, носа чи волосся....
Десь ближче до обіду, подзвонила медсестра і сказала, що лікар вирішив продовжувати стимуляцію і приїхати на УЗ в четвер, за 3 дні. Я була здивована, розраховувала на протилежне. Він або бачить, що є якийсь шанс, або хоче мені показати, що пробували все що могли і ніяк не виходить. Я згідна продовжувати далі. Ліки я вже купила, повернути назад їх і так не можна. І десь жевріє надія, що станеться чудо і на четвер всі мої фолікули стануть такі як треба. Ха-ха...
З сьогоднішнього дня я приймаю естрадіол в таблетках 2 рази в день, продовжую ін"єкції Фоллістиму по 225 IU, Репронекс по три ампули і знову починаю колоти головнубільспричиняючий Ганірелікс.

ЗІВ №2, День 14

В п"ятницю їздила в клініку робити УЗ. Виглядає, що розвивається 8 фолікулів. 2 з них дуже маленькі, і не встигнуть дозріти. Тобто, маю 6 що подають надію. Це набагато краще ніж минулого разу, коли я мала всього 3 більш-менш потрібного розміру. Надія стає більшою на позитивний результат. І мені десь і страшно стає. Я боюсь розчаруватись як минулого разу, коли лікування припинили за декілька днів до забору яйцеклітин.
Після УЗ в малій клініці довелось їхати в аптеку в велику клініку, тому що медсестра неправильно порахувала скільки мені Фоллістиму потрібно буде. Я збиралась після УЗ їхати на роботу, сказала що буду в 10-11 ранку. Довелось подзвонити і сказати що не приїду взагалі, що не дуже гарно виглядає, особливо коли пояснити толком чому не можу. На роботі тільки одна співробітниця знає, що я проходжу лікування, ми з нею досить близькі. В нас на роботі водиться, якщо ти не будеш на роботі чи будеш пізніше, повідомити електронною поштою менеджерів відділів, щоб були в курсі і тебе не шукали. Я просто пишу, що маю прийом в лікаря, запізнюся, і в якій годині буду в офісі. Коли прихожу, часом питають чи я в порядку. Я коротко відповідаю, що все добре і стараюсь міняти тему. На щастя, американці не мають проблем з повагою відноситись до приватних справ і не лізуть в розпитуваннями.
По дорозі з аптеки подзвонила медсестра з малої клініки і дала мені вказівки щодо ліків. Дозу Фоллістиму зменшили до 225 IU і треба починати колоти Репронекс по 3 ампули в день. В понеділок зранку знову на УЗ. Репронекс-внутрішньом"язеві ін"єкції. Їх мені робить чоловік, попередньо потренувавшись на подушці. Виглядає, що він переживає і хвилюється перед тим як зробити мені укол більше ніж він мене болить. Тому що сама ін"єкція терпима. Але за пару годин на місці уколу утворюється болюча гуля і сидіти стає неприємно.
Десь за 3-4 дні до забору яйцеклітин рекомендують обмежити фізичну нагрузку до мінімуму. Тому я вчора, в суботу, зробила в хаті ретельне прибирання і прання. Забір мають робити приблизно наступної п"ятниці, то буду старатись від сьогодні і до наступної п"ятниці нічого важкого не робити.
Якщо в п"ятницю зроблять забір яйцеклтин, то підживлення ембріонів будуть робити через 3 дні, тобто в понеділок 15 листопада. Інколи підживлення роблять через 5 днів, коли їх є багато і доброї якості. Я не думаю, що це станеться зі мною. 5-денні ембріони краще імплантуються і є більше шансів на успішну вагітність, але більше шансів, що вони в лабораторії до 5 дня не доживують. Тобто, коли є багато ембріонів, то можна ризикнути і почекати до 5 дня з надією що навіть якщо деякі не доживуть, всерівно буде достатня кількість для підживлення. Ну це я так забігаю наперед і думаю що і як буде. Насправді, стараюсь жити день за днем і нічим дуже не перейматись, щоб не стресувати.

ЗІВ №2, День 10

Сьогодні почала відчувати побічні дії від Фоллістиму. Руки і ноги припухші. Легенько поболює голова. Загальна втома. І вага сьогодні зранку показала 3 фунти більше ваги (приблизно 1,4 кг). Мій організм затримує воду - типова побічна дія цього препарату. Наклейки з естрогеном, які маю тримати поки самі не відпадуть, відпадати не збираються. Шкіра під ними, відчуваю, дуже подразнена, бачу почервоніння навколо. Подзвонила в клініку, залишила повідомлення з питанням коли вони мають відпасти і коли треба їх самій зняти, якщо не відпадають. Чекаю відповіді...
Сумна я якась сьогодні, втомлена і дуже якось мені одиноко. І якесь таке враження, що нікому до мене нема діла і до того мого лікування, і я все мушу сама. Воно звичайно інакше й не буде, бо хто за мене то зробить? Але десь там глибоко так хочеться, щоб хтось мене втішив, заспокоїв, і зробив так, щоб все було добре. Непродуктивні мрії...
Я в неділю відвідувала свою подружку. В неї в червні народилась друга дитина, хлопчик. Я з задоволенням провела час з тою дитинкою, дуже гарний здоровий хлопчик. Я багато читаю на форумах по безпліддю про те що безплідні жінки дуже важко переносять коли подружки чи родички народжують дітей, не можуть їх бачити, заздрять, і так далі. Я, на щастя, такої проблеми (ще) не маю. Мене не турбує що хтось має дітей і скільки їх має, мене турбує що я не маю. І я не хочу когось дитини, я хочу свою-маленьку, рідненьку, файненьку...

ЗІВ №2, День 9

Позавчора, в неділю, я почала стимуляцію. Раз в день, ввечері, роблю ін"єкції Фоллістиму в живіт, по 375 IU. Ін"єкції в живіт звучить страшно, насправді не так вже й зле. Голка мала і лік вводиться в підшкірний жир. Ін"єкція робиться спеціальною ручкою-шприцом, яка продається  з Фоллістимом. Фоллістим - ФСГ, який стимулює ріст фолікулів з яйцеклітинами. Ідея в тому, щоб виросло багато фолікулів. Репродуктивні ендокринологи, лікарі які займаються ЗІВ, хочуть бачити принаймі 8-12 фолікулів. З попереднього досвіду з ЗІВ і з мого діагнозу знаю (малий резерв яйцеклітин, або передчасне старіння яйників), що в мене такої кількості фолікулів не буде. Буду радіти якщо буду мати 4-5.Фоллістим по 375 IU я маю приймати 5 днів, і на шостий день, в п"ятницю, маю їхати на УЗ в малу клініку. В п"ятницю вже буде видно скільки фолікулів росте, і якого вони розміру. Потрібно, щоб всі фолікули були більш-менш однакового розміру, тому що тоді вони всі дозріють в той самий час. Якщо один з фолікулів бере лідерство, і виривається наперед, тоді можуть припинити лікування, тому що лікарі не хочуть робити забирання, а це оперативне втрачання, задля одного фолікула, який може мати яйцеклітину, а може й не мати, може вижити, а може й не вижити. Якщо є багато фолікулів то є більші шанси, що хоча б пару з них переживе всі кроки процесу: забирання, запліднення, ділення і підживлення.
Після УЗ в п"ятницю, лікар має дати вказівки щодо дози подальших ліків. Знаю що маю в п"ятницю почати знову колоти головнубільспричиняючий Ганірелікс, далі продовжувати Фоллістим і Репронекс. Репронекс - суміш ФСГ і лютеїнізуючого гормону (ЛГ), дія якого спрямована на подальшу стимуляцію росту фолікулів та їх дозрівання.
Я дуже спокійна цього разу, і боюсь мати велику надію, щоб не розчаруватись потім. Просто роблю все що потрібно, а все решта не в моїх руках і стараюсь це прийняти як належне.
Ми з чоловіком вирішили нікому не розказувати з рідних про наше лікування. Вірніше, я вирішила, а він мене підтримав. Я знаю, що це якось дивно. Тут в блозі все описую в деталях, а мамі рідній ні слова. В мене є декілька причин для того. Одна з причин - я не хочу її розчаровувати, якщо не вдасться. Хочу поберегти батьків здоров"я, захистити від переживань за мене. Я знаю, що мама буде дуже переживати і плакати... і мушу буду її заспокоювати і постійно дзвонити, щоб розказати що УЗ показало, що лікарі сказали і так далі. Я не хочу цього, я краще їй подзвоню з щасливими новинами. Так і буде. Одного дня.