В моєму житті були такі вчинки і життєві події про які нікому не розказую, або розказую лишень поодиноким людям. Не розказую, тому що соромно, або тому що не хочу, щоб мене неправильно зрозуміли і погано про мене думали, або просто тому що так далеко заштовхала ці речі в своїй душі, що й не варта вже їх на світ білий витягувати і перетрясати. Все більше і більше ці секрети стають мені тягарем, хочеться їх з себе здерти, звільнитися. Як то кажуть - The truth will set you free. Але це легше сказати, ніж зробити, особливо коли тебе знають зовсім іншою, без багажу минулого.
І от деколи стає дуже цікаво - чи я одна така, чи може ми всі маємо цілі купи речей дрібних і великих які тримаємо під важкою покришкою почуття сорому? Інколи спілкуєшся з людиною і видається що людина прозора і відкрита. І думаю, чи то справді все так чисто в житті тої людини, чи то просто майстерна гра?
>The truth will set you free
ВідповістиВидалитиСаме так.
Ми часто боїмось того, що люди нам приклеять етикетку. Чому? Нічия думка нас не зробить гіршими чи кращими.
Найстрогіший цензор є в нас самих.
Хтось може заперечити, що якби то була правда, на світі б не існувало вбивць і злодіїв. Але у таких людей відсутні сумніви, тобою описані, їх нічого не гнітить - в них відсутній моральний поріг. А я говорю про людей, у котрих він є.
Найкращий спосіб обезброїти критика - перелічити перед ним власні помилки. Я не боюсь критики, тому що я сама знаю про свої помилки і не боюсь їх признати. "Так, я такою була, робила хиби, комусь кривдила, можливо. Але я знаю про це, тому я змінилась, змінююсь".
чим довже живеш, тим більше старієш і тим більше приховуєш про себе все...
ВідповістиВидалити